Четвер, 10 липня 1879

Учора сталася сцена така огидна, що я навіть не схотіла писати. А проте ви маєте про все це знати.
Я заходжу до мами й машинально, як це буває зі мною разів по десять на день, беру розкритий лист, що лежав на столі.
І тут ця навіжена жінка, гадаючи, що то якийсь лист від її брата чи про її брата, кидається на мене й силкується силоміць вирвати в мене цей папір. Це вже доводить вам, що тут якісь брудні махінації і що вона боїться, аби я не виказала поліції місце, де ховається цей чоловік, місце, з якого він приходить сюди вкривати нас ганьбою й соромом.
У вирішальні хвилини я завжди надзвичайно спокійна, і коли я відчула нігті у своїй руці, моїм першим клопотом було запхати лист за ліф, бо тоді я зрозуміла, що то мав бути за лист. Я лише сказала їй стерегтися і що коли вона зробить іще бодай один рух, я почну кричати. Тоді надійшла моя тітка й заспокоїла нещасну жертву моєї брутальності, сказавши їй, що цей лист прийшов від Караджорджевичів.
Я роздерла перед цими жінками свою сукню, щоб показати їм геть червону руку, бо вони казали, ніби я брешу, а побачивши руку, бідолашна жертва сказала, що це, можливо, було випадково. Я не повідомлю вам нічого нового, повторюючи, що між моєю матір'ю і мною вже якийсь час як усе скінчено.
Я навіть не можу до пуття уявити, що відчувала б, якби вона померла. А проте, гадаю, я була б у розпачі, судячи з моєї чутливості до всього іншого.
Сумно, чи не так, усе це?
Та майже все в моєму житті сумне. Я шкодую, що заговорила про це сьогодні, це змушує мене забути про полеміку між Детруа й Мірабо. Я з певним задоволенням бачу, що Детруа й Р. Мітчелл дають йому ті самі поради, що й п'ятеро його жінок. Мені цікаво знати, як він відповість на цю останню статтю, але я хотіла б побачити, як цей пан піде на дно; гадаю, це завдало б мені горя, змішаного з радістю. (Коли ти нещасний, то хочеш зла всім — це розрада.) Хіба що він перекинеться до пана де Шамбора... Дарма... це був би вихід, але пан де Шамбор може скоро померти, і тоді нам лишаться орлеанські принци, яких ми, дякувати Богу, доволі понаображали, тож що тоді? Ось воно як.