Субота, 5 липня 1879

Мій щоденник і моє життя всіх цих днів розповідають вам газети. Пані де Байєль — чарівна жінка, ми читаємо разом і разом обурюємося або захоплюємося.
Перед очима в мене фотографія принца Наполеона з двома синами. Подивіться на ці три розкішні створіння й скажіть мені після цього, що бонапартизм помер! Учора нас провідали старий і стара Ґавіні, а на обіді в нас були Прибильська й Божидар, який називає мене старою Арно, бо я охрестила його старим Куве.
Волосся стає сторч, коли читаєш подробиці вбивства Принца. Мерзенного боягуза, який його продав, судитимуть. Боже, якби його повісили. Та ні, цього було б замало. Треба було б змусити його зазнати довгої агонії, як Принцову, який чув, як вони тікають, який чекав на них, який оборонявся, усе ще сподіваючись, що вони прийдуть йому на поміч. Проклятий острів, ниций і цинічний народ.
А все ж я гадаю, що горе зацікавлених осіб, як-от Кассаньяка, не таке справжнє, як моє. Я нічого не втрачаю від смерті нещасного вбитого, але запевняю вас, що це одне з найбільших і найглибших переживань мого життя.
У «L'Illustrated London News», який я для вас зберігаю [бракує], ви побачите цю нещасну дитину на колінах у матері, заледве кількамісячну; [потім це дворічне немовля] на дерев'яному коникові; далі це маленький чотирирічний гренадер.
Потім [дитина, що вирушає] на німецьку війну, і нарешті цей юнак на вигнанні, у Шислгерсті, у колегії, на війні з Кері!
Діна й мама йдуть геть, коли я хочу прочитати їм ці жахливі подробиці, свідчення й розслідування. Вони не можуть спокійно витримувати ці жахіття.
А мене, у глибині душі, бавить донька Акар. Я вимагала реабілітації. Він реабілітований, і користається з цього донька Акар. Кажуть, ніби він одружився з нею [у] пориві великодушності, щоб залагодити кривди, які вважав за свої особисті. Це пояснення цього феноменального шлюбу не гірше за будь-яке інше. Та байдуже! Він її навіки, боги так вирішили.
Ви ж знаєте, що я часто йду за юрбою. Як ви хочете, щоб мене не підкорив той «проникливий чар», про який говорив генеральний прокурор у своїй обвинувальній промові і який скорив присяжних? Коли я читаю промови Покійного, то наче чую їх — так добре я знаю кожну інтонацію; я вгадую ефекти, спалахи й несподіванки. Але... я показала портрет Діни Жюліанові, який вельми мене за нього вихваляв... Принца Жерома було б розкішно намалювати.