Середа, 21 травня 1879

Ми лишаємо нашого пообіднього натурника на два тижні, щоб мати змогу написати академію.
Я теж пробую написати одну. Оскільки я повертаюся о двадцять на шосту, Жанна майже щодня приходить позувати мені до сьомої.
Ось аркуш «Пеї». На цей вечір Поль де Кассаньяк досить мене заполонив.
Ґавіні щойно надіслав квитки на суботу, рожеві квитки, від Арно.
Я добре впізнаю свого Кассаньяка в сьогоднішньому аркуші.
Жюліан, мій повірник. Хіба ж не цікаво? Він знав усе й підозрював ще більше... він мав мене за покинуту. І це чудовисько, Амелин ідеал, знову вбило мені в голову Покійного...
— А байдуже, цей лишиться; чоловік такої сили, оточений усім тим блиском... а ви, можна сказати, дитина, та ще й зі своїми думками. Цей лишиться.
Хто йому платить, Жюліанові?
— А до того ж завжди лишиться переконання, що ви були слабшою. Ви захочете виправдатися... та хтозна? Якщо ви не знаєте, я вам скажу, що це зветься з'ясуванням стосунків, так, панно.
Хитрий він, Жюліан, але хто йому платить?