Неділя, 11 травня 1879

Прокидаюся в шаленому веселому настрої й іду до церкви з мамою, щоб подати добрий приклад людові. На диво — від певного часу — сьогодні я дуже гарна. Ми йдемо до Ґавіні, там сила-силенна люду, троє колишніх послів і хтозна-скільки ще; учора стара Ґавіні обідала в Ротшильдів з нашим послом, чим моя тітка має поганий смак удавати здивовану, додаючи, що князь Орлов нікуди не виходить, що він невидимий. Та ні, та ні, відповіли їй.

По чому ми їдемо до Булонського лісу, де я нуджуся, попри моє гарне й таке спокійне обличчя. Музе обідають у нас... ми сміємося, балакаємо й галасуємо...

А байдуже: після візиту до Ґавіні й прогулянки Булонським лісом я вже не вірю в Образотворчі мистецтва, і мені дуже, дуже зле на душі.