Субота, 29 березня 1879 — Зошит 084

CZ ENUKFR

За відсутності старого Ґавіні ми приїжджаємо аж о другій. Як на нинішнє засідання, це й так досить рано. Замість розлучення — залізниці! Я не так нудьгувала, як почувалася дурепою через те, що сиджу тут і нудьгую перед тією жменькою депутатів, що лишилися. Тітка все стежила за секретарем Ґамбетти, який поглядав на мене лише після того, як попередньо довго роздивлявся в протилежний бік, — так само роблю і я, коли хочу відвести очі... я не кажу, що він робить це задля цього! я надто нещасна, щоб вірити, ніби на мене можна звернути увагу, але річ у тім, що він роздивлявся трибуни, де самий набрід, тож без особливого марнославства... зрештою, цей хлопець, мабуть, чванько, і це не його провина. Усі за ним упадають. Герцог де Ла Рошфуко-Бізаччіа здерся сходами на президентську трибуну, щоб поговорити з малим секретарем, ніби не міг дочекатися й перестріти його десь у проході чи поблизу зали засідань, де цей юний мільйонер снує туди-сюди, бо я рідко бачила, щоб хтось так метушився: підіймається, спускається, вітається з депутатами всіх відтінків, а надто з аристократами правиці, висуває й засуває шухляди, перебирає папери. Щоправда, це підкреслює його високий зріст і юнацьку гнучкість тіла, та все ж я не думаю, що він достатньо митець, аби робити такі розрахунки. Чоло видається мені низьким, але це почасти зачіска; скільки я могла розгледіти, обличчя дуже гарне, без жодної прісності чи вʼялості. Не знаю, чи то через те, що мені здається, ніби тітка надто на нього дивиться, чи через те, що я думкою зайнята ним, але я уникаю дивитися на нього, мов на якийсь негарний учинок, — так боюся, що він подумає, ніби я на нього дивлюся.

En l’absence du père Gavini nous n’y allons qu’à deux heures. C’est bien assez tôt pour la séance qui court. Au lieu du divorce, les chemins de fer ! Je ne m’ennuyais pas tant que je me trouvais bête de rester là à m’ennuyer devant le peu de députés qui étaient restés. Ma tante épiait toujours le secrétaire de Gambetta qui ne me lorgnait qu’après avoir préalablement longtemps lorgnée du côté opposé comme je fais quand je veux donner le change... je ne dis pas qu’il le fasse pour cela ! je suis trop misérable pour croire qu’on peut faire attention à moi, mais c’est qu’il lorgnait les tribunes où il n’y a que de la canaille alors sans trop de vanité... d’ailleurs ce garçon doit être fat et ce n’est pas sa faute. Tout le monde lui fait la cour. Le duc de La Rochefoucauld-Bisaccia a gravi les degrés du perchoir présidentiel pour parler au petit secrétaire, comme s’il ne pouvait attendre de le trouver dans le passage ou aux abords de l’hémicycle où ce jeune millionnaire passe et repasse car j’ai rarement vu quelqu’un se remuer autant, monter, descendre, saluer des députés de toutes nuances et principalement les aristocrates de la droite, ouvrir et fermer des tiroirs, remuer des papiers. Il est vrai que cela fait valoir la haute taille et la jeune souplesse du corps, pourtant je ne crois pas qu’il soit assez artiste pour faire ces calculs. Le front me semble bas mais c’est un peu la coiffure, autant que j’ai pu voir la figure est très belle sans aucune fadeur, ni mollesse. Je ne sais si c’est que je crois que ma tante le regarde trop ou que je m’en occupe intérieurement, mais j’évite de le regarder, comme une mauvaise action, tellement j’ai peur qu’il pense que je le regarde.