❦
Пʼятниця, 14 березня 1879
Vendredi, 14 mars 1879
Поль щойно поїхав усупереч мені; я розсердилася й заявила йому, що він не поїде, він дав мені слово честі, що поїде; я тримала двері, та він, скориставшись миттю моєї неуважності, утік. Бачите, це щоб довести, що він тримається своїх рішень: він присягнувся поїхати сьогодні, словом — упертість слабодуха, який, не маючи твердості у важливих справах, надолужує своє на дрібницях. Це врятувало мене від розчулення. Я негайно взяла в тітки 20 франків, щоб надіслати наклепницьку телеграму батькові до Полтави, та цієї миті ввійшла Розалі сказати мені, щоб я не розраховувала на Шампіон (одну дівчину, що часом шиє мені сукні), бо в неї черевний тиф; її робітниці розбіглися, вона сама-самісінька. І тоді мені сяйнула думка. Я порвала телеграму й послала ті 20 франків цій жінці.
Paul vient de partir malgré moi; je me suis fâchée et lui ai déclaré qu’il ne partirait pas, il m’a donné sa parole d’honneur du contraire; je tenais la porte alors profitant d’une distraction il s’est sauvé. Voyez-vous c’est pour prouver qu’il ne chante pas de résolution, il avait juré de partir aujourd’hui, bref une fermeté de faible qui ne se sentant rien dans les choses sérieuses se rattrape sur les bagatelles. Cela m’a évité de m’attendrir. J’ai immédiatement pris 20 francs à ma tante pour envoyer une dépêche calomnieuse au père, à Poltava, mais en ce moment est entrée Rosalie me dire de ne pas compter sur Champion (une petite qui me fait des robes quelquefois) qui a la fièvre typhoïde; ses ouvrières sont parties, elle est toute seule. Alors j’ai eu une idée. J’ai déchiré la dépêche et j’ai envoyé les 20 francs à cette femme.
Немає приємнішого почуття, ніж робити добро, яке нічого тобі не приносить. Я залюбки навідала б її, тифу я не боюся, але мала б вигляд, ніби шукаю подяки, тоді як, якби я не послала їй цю дрібку тієї ж миті, я б її просто розтринькала, та й, зізнаймося, тоді це вже не справило б мені такої гострої втіхи. Ось я почуваюся сповненою невичерпного милосердя. Іти полегшувати чужі злидні, коли ніхто на світі не полегшує моїх, — це було б доволі шикарно, як на вашу думку?
Il n’y a pas de sensation plus agréable que celle de faire du bien qui ne vous rapporte rien. J’irais bien la voir, je ne crains pas le typhus mais j’aurais l’air de chercher des remerciements tandis que si je ne lui envoyais ps cette misère à l’instant je pourrais les dépenser et puis avouons-le cela ne me causerait plus un plaisir si vif. Voilà que je me sens s’une charité inépuisable. Aller soulager les misères des autres quand personne au monde ne soulage les miennes, cela serait assez chic, qu’en pensez-vous ?
Так, а ще родина. Ця свята родина, яка розуміє високе милосердя (і слово, і річ) не більше, ніж розуміє суспільні обовʼязки. Не злодії, не вбивці, та й годі. І ви гадаєте, що я серед цього щаслива! Мене мучили б, самі того не бажаючи, розповідали б, що: уявіть собі, Марі через те, що її розпестили, схибнулася на бідняках, вона вже сама не знає, чого хоче. А потім через 5 франків чи через пляшку вина зчинили б цілі історії про рахунки, борги і т. д., і т. д. Окрім того, що цей метушливий гармидер мені огидний, тут щомиті ображали б і мою делікатність, і моїх підопічних. Словом, я не робитиму добра з... сорому. Іншого слова не доберу.
Oui, et la famille. Cette sainte famille qui ne comprend pas plus la charité, (mot et chose) sublimes (qu’elle ne comprend les obligations sociales. Ça n’est pas voleur, ce n’est pas assassin, mais voilà tout. Et vous croyez que je suis heureuse là-dedans ! On me tourmenterait sans le vouloir, on raconterait que: figurez-vous que Marie a la manie des pauvres à force d’être gâtée, elle ne sait plus ce qu’elle veut. Et puis pour 5 francs ou pour une bouteille de vin on soulèverait des histoires de notes, dettes etc. etc. Outre que ces tapages tripoteurs me répugnent, je serais à chaque instant offensée dans ma délicatesse et dans mes protégés. Bref je ne ferai pas de bien par... pudeur. Je ne trouve pas d’autre mot.
І з лінощів!
Et par paresse !