❦
Вівторок, 25 лютого 1879
Mardi, 25 février 1879
Ми святкували Карнавал цілий день. Ми були перебрані з голови до пʼят, і я неабияк потішилася, чіпляючись до кожного зустрічного ті дві години, що тривав парад екіпажів.
Nous avons fêté toute la journée Carnaval. Nous étions entièrement déguisés et je me suis beaucoup amusée à interpeller tout le monde, pendant les deux heures qu’a duré le défilé en voitures.
Найкумедніше було гукати «Артуре» чи «Ернесте» до англійців, які приїхали сюди підлікуватися, і казати їм: «Твоя дружина тебе зраджує». Або кричати незнайомцям, що я Ернестіна, що вони підступники й що я помщуся. Усе це відоме, дурне, коли хочете, та коли ввійдеш у раж, можна вигадати доволі кумедні ситуації й уривки діалогів. Поль дуже милий, він каже дурниці кожному перехожому на вулиці.
Le plus drôle c’était d’appeler Arthur ou Ernest des Anglais venus ici pour leur santé et de leur dire que: Ta femme te trompe. Ou de crier à des inconnus que je suis Ernestine, qu’ils sont des perfides et que je me vengerai. Tout ça est connu, bête, si l’on veut mais quand on est en train on peut amener des situations et des bouts de dialogues assez drôles. Paul est très gentil, il dit des bêtises à tout le monde dans la rue.
Позавчора ми взяли до нашого екіпажа геть незнайомого росіянина й цілих півгодини збивали його з пантелику. У розпал свята Поль нас покидає й влаштовує кумедну пригоду, ось вона зі слів самого героя. Пані Тютчева, панна й пан Ерістови сидять на трибуні. Поль підходить до них і стає позаду, а коли вони зібралися йти, він заступає дорогу князеві, який ввічливо просить пропустити дам; та зелене доміно не зважає на прохання, і князь каже йому, сміючись:
Avant-hier nous avons pris dans notre voiture un Russe totalement inconnu et nous l’avons abassourdi pendant une demi-heure. Au milieu de la fête Paul nous quitte et créé un incident amusant, le voici d’après les paroles du héros. Mme Tutcheff, Mlle et M. Eristoff sont à la tribune. Paul va les trouver et se place derrière eux puis comme ils s’apprêtaient à partir il barre le passage au prince qui le prie poliment de laisser passer ces dames et comme le domino vert ne tenait pas compte de la prière il lui dit en riant:
— Ну ж бо, маско, пропусти нас.
- Allons, masque, laisse-nous passer.
— Ні, — відповідає доміно, — ні, я вас не пропущу. І знімає маску.
- Non, répond le domino, non je ne vous laisserai pas passer. Et il ôte son masque.
Німа сцена.
Tableau
— Любий пане, я дуже радий зустріти вас. Ось уже два роки я вас шукаю, а ви ховаєтеся, як боягуз, яким ви і є.
- Mon cher Monsieur, je suis bien aise de vous rencontrer. Voilà deux ans que je vous cherche mais vous vous cachez comme un lâche que vous êtes.
— Але, пане, але, пане, чого ви від мене хочете, що ви маєте проти мене? Ми ж розсталися добрими друзями в Гавронцях, говоріть російською, прошу вас, — додав він російською.
- Mais Monsieur, mais Monsieur que me voulez-vous, qu’avez-vous contre moi ? Nous nous sommes quittés bons amis à Gavronzi, parlez russe je vous prie - ajouta-t-il en russe.
— Прошу вас говорити французькою, пане, я хочу, щоб усі знали, який ви негідник.
- Je vous prie de parler français Monsieur, je désire que tout le monde sache quelle canaille vous êtes.
Інший на його місці скипів би, але пана Ерістова боятися нічого: дядько Олександр пʼятдесят разів казав мені, що він дурень, але це вже переходить усі межі.
Un autre eut bondi, mais M. Eristoff n’est pas à craindre; l’oncle Alexandre m’a dit cinquante fois que c’est un imbécile mais ceci dépasse.
— Пане, дозвольте мені провести дам, і я до ваших послуг.
- Monsieur laissez-moi reconduire ces dames et je suis à vos ordres.
— О ні, ви сховаєтеся. Зніміть свою дротяну маску, щоб я дав вам ляпаса, коли вже ніщо інше не діє.
- Oh ! non, vous vous cacherez. Otez votre masque de fil de fer que je vous donne un soufflet, puisque rien n’y fait.
— Немає потреби давати ляпаса, ви знаєте мою адресу, я до ваших послуг. Я дам вам будь-які пояснення, яких забажаєте. Та й що я вам зробив?
- Il est inutile de donner un soufflet, vous savez mon adresse, je suis à vos ordres. Je vous donnerai l’explication que vous voudrez. D’ailleurs que vous ai-je fait ?
— Багато — моїй родині й мені; і саме мені ви відповісте за всі ці підлоти.
- Beaucoup à ma famille et à moi; c’est à moi que vous répondrez de toutes ces vilenies.
— Присягаюся вам, що я нічого не робив, даю вам слово честі...
- Je vous jure que je n’ai rien fait, je vous donne ma parole d’honneur...
— У вас немає честі, та й не ви це робите, ви надто дурний, — це ваша стара коханка вас підбурює!
- Vous n’avez pas d’honneur et d’ailleurs ce n’est pas vous, vous êtes trop bête c’est votre vieille maîtresse qui vous pousse !
— Я до ваших послуг, пане.
- Je suis à vos ordres Monsieur.
— Я тільки цього й прошу, от тільки я піду за вами, бо інакше ви втечете.
- Je ne demande que cela seulement je vais vous suivre, autrement vous vous enfuirez.
— Дуже добре, пане.
- Très bien Monsieur.
Вони вже підходили до екіпажа, коли підбіг лакей покликати пана князя.
On s’approchait de la voiture lorsque le valet de pied accourut appeler Monsieur le prince.
— Бачите, пане, я мушу супроводжувати своїх дам.
- Vous voyez Monsieur, je dois accompagner mes dames.
І він стрибає в екіпаж, але Поль, відсторонивши лакея, опустив шибку й сказав Вінславу та ще одному панові, що стояв коло екіпажа:
Et il saute dans la voiture mais Paul écartant le valet de pied baissa la glace et dit à Winslaw et à un autre monsieur qui était là près de la voiture:
— Я ж вам казав, що він боягуз і що він сховається.
- Je vous avais bien dit qu’il était un lâche et qu’il se cacherait.
Потім він прийшов до нас і розповів про пригоду. Я задоволена. Це енергія трохи запізніла, щоправда, але краще пізно, ніж ніколи. Полеві девʼятнадцять, але йому ніколи не дають менше двадцяти пʼяти. Це високий хлопець, статурою як велетень, і така людина мусить змушувати себе поважати. Із жахливого шибеника він став спокійним, добрим і чесним. Він ніколи не бреше. Мама одразу лякається, і якби він її слухав, йому можна було б плювати в обличчя. Звичайні матері — боягузки. На щастя, є сестра. Він це відчуває і йде до мене. Але що ви скажете про князя? Він, певно, побоявся, що його побʼють. Схоже, він не вважає себе ображеним. Але якщо тут є мати, то там є коханка і дурість самого чоловіка, яка справді дивовижна. Цих людей можна налякати! Це було б добре. Ерістов ніколи не битиметься. Завтра я вживу заходів. Доскажу вже про цей день. Дурасов представляє свого друга Обідіна. Ми вечеряємо в «London House» у півмасках і доміно. Потім екіпажі, квіти, сміх, крики. Нас шестеро в екіпажі, і всі в масках.
Puis il vint nous retrouver et nous raconter l’affaire. Je suis contente. C’est une énergie un peu tardive, il est vrai mais cela vaut mieux que jamais. Paul a dix-neuf ans mais on ne lui en donne jamais moins de vingt-cinq. C’est un grand garçon bâti comme un colosse et un être pareil doit se faire respecter. D’affreux garnement il est devenu calme, bon et honnête. Il ne ment jamais. Maman a tout de suite peur et s’il l’écoutait on pourrait lui cracher au visage. Les mères ordinaires sont lâches. Heureusement la sœur est là. Il le sent et il vient à moi. Mais que dites- vous du prince ? Il a craint sans doute d’être battu. Il paraît qu’il ne se considère pas comme l’insulté. Mais si ici il y a la mère, là il y a la maîtresse et la bêtise de l’homme qui est vraiment étonnante. On peut faire peur à ces gens-là ! Ce serait bien. Eristoff ne se battra jamais. Je prendrai mes mesures demain. Finissons la journée. Dourassoff présente son ami Obidine. Nous dînons au London House en loups et dominos. Puis des voitures, des fleurs, des rires, des cris. Nous sommes six en voiture et tous masqués.
Скрізь величезний натовп, ми були як цар, що проїжджає і якому кричать «ура!», бо ми кричали, і від того кричали всі.
Une foule énorme partout, nous étions comme le czar qui passe et auquel on crie hourrah ! parce que nous criions ce qui faisait crier tout le monde.
Корсо проходило пішки, втім, ми туди не ходили, ми милувалися феєрверком з трибуни. Ці добрі, ці чудові ніццянці. Вирісши серед них, я їх люблю! Я ненавиджу людей з Півночі. Я говорила з усіма, з простим людом, і всі чемно відповідали. Жодної зухвалості, жодної банальності. Нарешті, коли все скінчилося і Бідолашний Карнавал спалили, ми випили чаю в Рюмпельмаєра й, аби продовжити жарти-причепи того дня, кожен із нас щоразу, коли проходила офіціантка, питав її, чи не прибув ще пан Ґотьє. Виходило разів двадцять пʼять, не менше.
Le corso se faisait à pied, d’ailleurs nous n’y sommes pas allés, nous avons admiré le feu d’artifice de la tribune. Ces bons, ces excellents Niçois. Grandie parmi eux, je les aime ! Je déteste les gens du Nord. J’ai parlé à tout le monde, aux gens du peuple et tous ont bien répondu. Pas une impertinence, pas une platitude. Enfin comme tout était fini et le Pauvre Carnaval brûlé nous avons pris du thé chez Rumpelmayer et pour continuer les scies de la journée chacun de nous a demandé à la demoiselle de service chaque fois qu’elle passait si M. Gautier n’était pas arrivé. Ça a bien fait vingt-cinq fois en tout.