Понеділок, 24 лютого 1879

У «Лондон-Хаус» бачимо Де Пер'єра.
Я щаслива, коли можу гуляти на самоті. Хвилі незрівнянної краси, тож перш ніж піти слухати Патті, я пішла послухати їх. Перед тим був дощ, і повітря дихало ніжною, чарівною прохолодою. Як добре очам дивитися вночі в темну синь неба і моря. Я так захопилася прогулянкою, що не помітила вирваного водою шматка набережної й упала в ту прірву завглибшки метр чи два.
Серед усілякої погані мамі пощастило заприятелювати з паном і пані Базілевськими, друзями Анічкова; я познайомилася з ними в Монако. Це світські люди.
Ми слухали Патті в «Травіаті». Вона співає з Ніколіні, який розлучився зі своєю дружиною, як і вона розлучилася зі своїм чоловіком, маркізом де Ко. Я з цього сміялася, я їх засуджувала. Але коли бачиш, як вони співають разом, коли бачиш стільки краси й ці два божественні таланти, поєднані воєдино, — визнаєш їхню рацію.
Єдиний спів, який варто було б слухати, — це їхній. Дивуєшся, як можна було слухати щось інше раніше, і вже нічого не зможеш слухати потім. Іноді співаки тішили мене почуттям, пристрастю... подеколи. Але цього вечора це повна насолода. Краса, спів і гра — є все, не кажучи вже про те, що мимоволі думаєш: вони й справді кохають одне одного.
Спів Альбані правильний і вправний. Спів Патті чарівно правильний, божественно вправний, але жодного разу не змусив мене здригнутися чи заплакати.
Ти зачарований, у захваті від того, що чуєш; жодного зусилля, жодної гримаси. Я хотіла б почути її у «Фаусті», в «Аїді» чи в «Міньйон».
Сило золота!!
Якби я була багата, я могла б це собі дозволити. Це коштує 10 000 франків.
Я у відкритій сукні, в чорному; не дуже гарна. Левін підійшов до Поля в коридорі, щоб нагадати йому, що знав його дитиною. Поль знайшов тут давніх друзів.
Маркуар і Біковський завітали до нас, попри те що візитів через урочистість майже не було.
Але весь час із нами був Ґотьє, якого називають найвродливішим із чоловіків і який до того ж чудовий хлопець. Він такий гарний, що ми кажемо йому про це на всі лади, сміючись, і я боюся, що він візьме це за глузування. Я б дорікнула йому хіба що за волосся — жорстке й цупке, мов кінський волос, але синяво-чорне. Перенісся в нього довершене; яка чистота, який колір! Ви й уявити не можете, який розріз його очей, який теплий матовий відтінок його повік. Дуже хотіла б я знати, чи має він успіх. Мене ж він лишає геть холодною як жінку. Після Опери ми вечеряємо в «Лондон-Хаус» родинним колом. Наших кавалерів не запросили.