❦
Субота, 22 лютого 1879
Samedi, 22 février 1879
Яка різниця з Парижем! Тут я прокидаюся сама, вікна відчинені всю ніч. Кімната, яку я займаю, — та сама, де ми сім років тому брали уроки малювання з Бенсою. Я бачу сонце, що поволі осяює дерева коло невеликого басейну посеред саду, — так, як бачила тоді щоранку. У моїй маленькій навчальній кімнаті ті самі шпалери, ті, що я колись сама обрала. Тепер у ній, певно, оселився якийсь дикий англієць. Я впізнала її за шпалерами, бо тут зробили коридор, який збиває мене з пантелику. Кімната, де я тепер, була вітриною.
Quelle différence avec Paris ! Ici je m’éveille toute seule, les fenêtres sont ouvertes toute la nuit. La chambre que j’occupe est celle où nous prenions nos leçons de dessin avec Bensa il y [a] de cela sept ans. Je vois le soleil qui éclaire peu à peu les arbres près du petit bassin du milieu du jardin comme je le voyais alors tous les matins. Ma petite salle d’étude a le même papier, celui que j’avais choisi moi-même. Elle est sans doute occupée par quelque sauvage Anglais. Je l’ai reconnu à cause du papier car on a organisé un corridor qui me trouble. La chambre où je suis était une vitrine.
Гарна погода!
Il fait beau !
Ми харчуємося в «London House», і так робитимемо весь час, поки я залишатимуся в Ніцці. Там бачиш геть усіх, надто під час карнавалу. Франсіа, Лауренті, Саетоне!
Nous mangeons au London House et c’est ce que nous ferons tout le temps que je resterai à Nice. On y voit tout le monde surtout au carnaval. Francia, Laurenti, Saëtone !
Але я зробила дурницю. Я пішла на доброчинний розпродаж на площі Массена. Слід було триматися осторонь усього цього... та пішла я туди, щоб подивитися, як Поль купує квітку в малої Ерістової, яка тут із пані Тютчевою та своїм братом. Поль закоханий у неї відтоді, як вона закінчила пансіон. Два роки тому вона приїжджала до Гавронців, та щойно побачили, що й до чого, красуню спровадили геть. Поль написав їй, а Костянтин Ерістов, перехопивши листа, переконав свою сестру-гуску, що руки її не просять, а навпаки... Решту взяла на себе пані Тютчева: її коханець написав Полеві образливого листа й постійно уникав зустрічей із ним.
Mais j’ai fait une bêtise. Je suis allée à la vente de charité du square Masséna. Il fallait rester en dehors de tout cela... mais c’était pour voir Paul achetant une fleur à la petite Eristoff qui est ici avec Mme Tutcheff et son frère. Paul est amoureux d’elle depuis sa sortie de pension. Il y a de cela deux ans elle vint à Gavronzi mais aussitôt qu’on eût vu ce qu’il en était on fit partir la belle. Paul lui écrivit et Constantin Eristoff interceptant la lettre fit croire à sa bécasse de sœur qu’on ne la demandait pas en mariage mais que... au contraire. Mme Tutcheff se chargea du reste, son amant écrivit à Paul une lettre d’injures et évita continuellement de se rencontrer avec lui.
Місяць тому Поль зробив усе можливе, щоб зустрітися з ним, та марно. Цього разу він побачив сестру, а це подія зовсім іншого штибу, і вона кидає його в найбільше сумʼяття. Якби він був незнайомцем, йому легко було б домогтися побачення з інфантою, та за теперішнього стану речей виправдатися йому неможливо, бо їй навіяли, що він мав найниціші наміри, підбурений нами, щоб помститися Тютчевій. Можете собі уявити.
Il y a un mois Paul fit tout au monde pour le rencontrer mais en vain. Cette fois il a vu la sœur, ce qui est un évènement de genre tout différent mais qui le jette dans le plus grand trouble. Inconnu il lui serait facile de parvenir à voir l’infante, mais dans l’état actuel des choses, il lui est impossible de se justifier car on lui a fait croire qu’il avait les intentions les plus basses, poussé par nous pour se venger de la Tutcheff. Vous voyez ça d’ici.
Мій тепер єдиний брат просидів у мене аж до ранку, та ми нічого не придумали. Та й справді нічого не вдієш, поки ми не знаємо, що думає сама дівчина. Два роки змінюють жінку. Із соромʼязливого, невинного ягняти можна перетворитися на вельми бідову панночку й завмирати в захваті перед нікчемними фертиками, які зрідка вшановують салони Ніцци своєю присутністю.
Mon désormais unique frère est resté jusqu’au matin chez moi mais nous n’avons rien trouvé. En effet il n’y a rien à faire tant que nous ne savons pas la pensée de la jeune fille. Deux années changent un femme. De timide et d’innocente brebis on peut devenir une petite demoiselle fort dégourdie et tomber en admiration devant les misérables gommeux qui daignent, rarement, orner les salons de Nice de leur présence.