❦
Неділя, 26 січня 1879
Dimanche, 26 janvier 1879
Ось ці чарівні запрошення: їх переписав публічний писар, і їх розіслали.
Voici les charmantes invitations qui copiées par un écrivain public ont été envoyées.
Я щойно з Опери, ніхто не прийшов. Лише наприкінці ми надибали двох, а тоді ще одного — то були пристойні чоловіки; після всієї тієї погані вони здалися мені чудовими й не нудними.
Je reviens de l’Opéra, personne n’est venu. Ce n’est qu’à la fin que nous avons trouvé deux et puis encore un, qui étaient des hommes comme il faut; après les autres saletés ils m’ont parus admirables et pas ennuyeux.
Один із них — той пан, що вічно ходив за мною, і нещодавно в Кляйна; це багатий угорець, пан Фріман, одружений із панною де Персіньї, яка щойно народила йому сина. Про нього мені розповіла пані Ґавіні, коли якось показала його в Лісі. Двоє інших — пани де Курсель і Карнассак. Ми заявили їм, що маємо намір започаткувати еру цнотливості на балах в Опері, і грали великосвітських дам із реверансами, а нам відповідали посольськими поклонами. Словом, було не так уже й погано, бо Фріман шаленів від моєї ніжки, яка здавалася сміховинно маленькою порівняно з грудьми, які я собі змайструвала з подушечок. Ця ніжка звабила вже не одного. Якби Кассаньяк справді кохав гарненькі ніжки, він лишився б при моїх.
L’un d’eux est ce monsieur qui me suivait toujours et l’autre jour chez Klein, c’est un riche Hongrois, M. Frieman marié à Mlle de Persigny qui vient de lui donner un fils. C’est Mme Gavini qui me l’a raconté en me le montrant un jour aux Bois. Les deux autres sont MM. de Courcelles et Carnassac. Nous leur avons déclaré que nous avions l’intention d’inaugurer l’ère de la chasteté aux Bals de l’opéra et avons joué les grandes dames à révérences tandis qu’on nous faisaient des saluts d’ambassade. Bref c’était pas trop mal pour Frieman était fou de mon pied qui paraissait d’une grandeur ridicule en comparaison avec la poitrine que je m’étais arrangée avec des coussins. Ce pied en a fait aller bien d’autres. Si Cassagnac avait vraiment [été] amoureux des jolis pieds il serait resté aux miens.
Повірте, я до себе справедлива і добре бачу, що останнім часом змарніла, але ж моя ніжка в чорній ажурній панчосі, крізь яку під шкірою вгадуються кісточки, взута в черевичок із чорного атласу, на низьких підборах і такий широкий, що за найменшого руху з обох боків видно підкладку, — а підйом такий вигнутий, що завжди лишається проміжок між підошвою і ступнею. Ну, щоб тільки з цими ніжками не сталося лиха, — щоб не наврочити, поспішаю додати, що босі вони куди менш гарні. Зараз шоста ранку, я вмилася і морально, і фізично, а тоді милувалася собою зовсім голою. Я не егоїстка і жалію вас, що ви не можете бачити мене так, як я бачу вас.
Je me rends justice allez, et je vois bien que j’ai enlaidi ces derniers temps mais mon pied dans un bas à jour noir qui laisse deviner les os à travers la peau, et chaussé d’un soulier de satin noirs, à talons bas, et si large qu’au moindre mouvement on voit la doublure de chaque côté du coude-pied si cambré ququ’il y a toujours un vide entre la semelle et la plante du pied. Enfin pourvu qu’il ne leur arrive pas malheur à ces pieds pour conjurer le sort je m’empresse d’ajouter que nus ils sont beaucoup moins jolis. Il est six heures du matin, je me suis lavée au moral et au physique et puis je me suis admirée toute nue. Je ne suis pas égoïste et je vous plains de ne pouvoir me voir comme je vous vois.
Блан був там, я його уникала, мені було страшно. Ми не зустріли жодного дотепного чоловіка — ні слова, ні фрази. А подумати тільки, що рік тому тут був Кассаньяк, що я могла з ним говорити, що він навіть говорив зі мною... а я була така дурна! Я воліла б тоді повіситися, ніж сказати йому, що ходжу на бали в Опері.
Blanc était là, je l’ai évité, j’avais peur. Nous n’avons pas rencontré un seul homme spirituel, pas un mot, pas une phrase. Et dire qu’il y a un an Cassagnac était là, que je pouvais lui parler, qu’il m’a même parlé... et j’étais si bête ! J’aurais mieux aimé me pendre alors que lui die que je vais aux bals de l’Opéra.
Щоб утішитися, я йду перечитувати ті щасливі дні.
Je vais pour me consoler relire ces jours heureux.
Кассаньяк був тут, я могла з ним говорити — і не зробила цього.... А тепер нічого! Ні, бачте, мені це в голові не вкладається!
Cassagnac était là et je pouvais lui parler et je n’ai pas fait.... Et à présent rien ! Non, voyez-vous je ne puis pas me le mettre dans la tête !
Перечитайте швидше від вівторка 22 січня 18761 до вівторка 29-го, перечитайте з тією самою любовʼю, що і я. І коли Покійний шепоче мені на вухо: «Марі. Іншого я тобі не дам», — здригніться, як я, і ось — минув уже рік, а я й досі цієї миті відчуваю, як це слово Марі мене знищило, розтопило і як я вся зомліла душею, почувши, як він вимовив моє імʼя мені на вухо. Іншим він давав їх уголос.
Relisez vite depuis le mardi 22 janvier 1876 jusqu’au mardi 29, relisez-le avec le même amour que moi. Et quand le Défunt me dit à l’oreille: « Marie. Je ne t’en donnerai pas d’autre ». Tressaillez comme moi et tenez, il y a un an de cela et bien je sens encore à l’instant comment ce mot Marie m’avait anéantie, fondue et comment je me suis évanouie au moral en l’entendant prononcer mon nom à mon oreille. Il en avait donné aux autres tout haut.
І це панна Акар відібрала його в мене! Якби ж вона померла в пологах! Ні, ну хіба ж це жінка! Боже мій! Залізнична катастрофа, та що завгодно, врешті.... Її мати вдруге вийшла заміж, і це стара шельма, яка й горя не відчує. Стільки щасливих, багатих, коханих людей помирає, кидаючи в розпач цілі родини! Стільки нещасних, які є єдиною опорою своїх бідних батьків чи малих дітей, — і вони помирають! Стільки корисних, розумних, талановитих людей. Митців, музикантів, письменників — і вони помирають!
Et c’est Mlle Acard qui me l’a pris ! Si elle pouvait mourir en couches ! Non, si ce n’est pas une femme ! Mon Dieu ! Un accident de chemin de fer, je ne sais quoi enfin.... Sa mère s’est remariée et c’est une vieille coquine qui ne sentira pas le chagrin. Il y a tant de gens heureux, riches, aimés qui meurent et plongent dans le désespoir leur famille entière ! Tant de malheureux qui sont les uniques soutiens de leurs parents pauvres ou de leurs enfants, en bas âge et qui meurent ! Tant d’hommes utiles, intelligents, de talent. Des artistes, des musiciens, des écrivains et qui meurent !
Замість них, Боже мій, візьми цю жінку! Якщо правда, що вона лише нікчемна й непотрібна істота на землі для цієї істоти. Боже мій, Ти міг би не жертвувати...
Au lieu de ceux-là Mon Dieu prenez cete femme ! S’il est vrai qu’elle n’est qu’un être nul et inutile sur la terre pour cet être. Mon Dieu vous pourriez ne pas sacrifier...
Я обожнюю цього чоловіка; досить мені згадати його голос, як я вже готова плакати, — і я молю Бога вбити жінку.
J’adore cet homme, rien qu’en me souvenant de sa voix je suis prête à pleurer et je prie Dieu de tuer une femme.
Але ви не знаєте, які чисті мої почуття.
Mais vous ne savez pas combien mes sentiments sont purs.
Я нічого від нього не хочу — лише чути його голос, пригорнутися до нього, схилити голову на кишеню його сюртука й відчути, як його рука лягає на мене, обіймаючи, мовби щоб захистити... так, як я пригорнулася до нього того вечора, без жодної задньої думки, а як дитина чи як змерзла пташка.
Je ne veux rien de lui, mais seulement entendre sa voix et me blottir auprès de lui, reposer ma tête sur la poche de son habit et sentir son bras peser sur moi en m’entourant comme pour me protéger... comme je me suis blottie auprès de lui l’autre soir, sans arrière pensée mais comme un enfant ou comme un oiseau qui a froid.
Він — єдина істота, яку я бачу справді сильною, справді чоловіком — таким, яким має бути чоловік, у затінку якого жінка любить жити.. Усе те саме дідусеве порівняння: ньюфаундленд і спанієлі.
Il est le seul être que je voie vraiment fort, vraiment homme comme doit être l’homme à l’ombre duquel une femme aime vivre.. Toujours la comparaison de grand-papa, un terre-neuve et des épagneuls.
Уже майже друга ночі, годі цього безумства.
Il est près de deux heures du matin, assez de folie comme cela.
Інші, що приходили один за одним, по черзі затьмарювали один одного, а цей прийшов як господар, змів усе одним помахом рукава, і, здається, скинути його з трону буде нелегко.
Les autres qui se sont succédés se sont fait pâlir successivement les uns après les autres, mais celui-ci est arrivé en maître, a tout balayé avec le revers de sa manche et il me semble difficile de le détrôner.
Неділя, вечір. Я тоді сказала: більше, ніж брат, менше, ніж коханець. Така була моя думка, навіть тоді. Пане Дюма-сину, ви ж бачите, що даремно наговорили жахів у своїй передмові до «Дами з камеліями». Ця чистота... ця безкорисливість мають бути ознаками справжнього, безтілесного Кохання. Любиш чоловіка, любиш його голос, його обличчя, його розум, його манери... тоді як інші;
Dimanche soir. J’avais dit alors: Plus qu’un frère, moins qu’un amant. C’était mon idée, même alors. M. Dumas fils, vous voyez bien, que vous avez tort de dire des horreurs dans votre préface de « La dame aux camélias ». Cette pureté... ce désintéressement doivent être les symptômes de l’Amour vrai, immatériel. On aime l’homme, on aime sa voix, sa figure, son esprit, ses façons... tandis que les autres;
Мені нічого не лишається, як померти. Хто прийде по мене в нашій самотності, кого ми бачимо, хто бачить мене? Ніхто. Я шість разів сідаю в карету й шість разів виходжу з неї, закутана й під вуаллю, а тоді., оце й усе.
Je n’ai pas autre chose à faire qu’à mourir. Qui viendra me chercher dans notre solitude, qui voyons-nous, qui me voit , Personne. Je monte en voiture six fois et j’en descends six fois enveloppée et voilée, et puis., c’est tout.
Вважатися відомою — і в чужих, і у власних очах бути ще тільки в стані надії!
Passer pour connue et passer aux yeux des autres et aux siens propres, être à l’état d’espérance !
Люди, які бачили мене чотири роки тому, у шістнадцять, коли я здавалася вісімнадцятирічною, і не бачили відтоді вже два роки, рахують не так, як я! Померти, не поживши. У відчаї та зівʼяла... Гадаю, ніщо на світі вже не зможе мене оживити. Якби я виходила у світ, мені завжди було б соромно чи страшно.... Якби ще було чого! Та ні, нічого немає — і щось таки є. Мені здавалося б, що я всім набридаю.. Так, краще померти... Я чекатиму лише до двадцяти пʼяти років, якщо все триватиме, як тепер! якщо нічого не покращиться, а коли стане краще, дочекаюся числа 30, — а тоді це прекрасне й дороге життя, що зробило мене такою щасливою, скінчиться.
Les gens qui m’ont vue il y a quatre ans à seize en paraissant dix-huit et qui ne m’ont plus revue depuis deux ans, ne calculent pas comme moi ! Mourir sans avoir vécu. Désespérée et flétrie... Je crois que rien au monde ne pourra plus me ranimer. Si j’allais dans le monde j’aurais toujours honte ou peur.... Si encore il y avait de quoi ! Mais non il n’y a rien et il y a quelque chose. Il me semblerait que j’ennuie tout le monde.. Oui il vaut mieux mourir... Je n’attendrai que jusqu’à vingt-cinq ans si ça continue comme à présent ! si rien ne s’améliore, mais s’il y a du mieux j’attendrai le chiffre 30, et puis cette belle et chère vie qui m’a rendue si heureuse sera finie.
Примітки
Марі пише 1876, але має на увазі січень 1878 року, на рік раніше, коли Кассаньяк прошепотів їй її імʼя за обідом (запис від 28 січня 1878 року). ↩