Субота, 25 січня 1879

Я повертаюся з Опери, ніхто не прийшов. Лише наприкінці ми надибали двох, а тоді ще одного — то були пристойні чоловіки; після всієї тієї погані вони здалися мені чудовими й не нудними.
Один із них — той пан, що вічно ходив за мною, і нещодавно в Кляйна; це багатий угорець, пан Фріман, одружений із панною де Персіньї, яка щойно народила йому сина.
Словом, було не так уже й погано, бо Фріман шаленів від моєї ніжки, яка здавалася сміховинно маленькою порівняно з грудьми, що їх я собі влаштувала за допомогою подушечок. Ця ніжка звабила вже не одного. Якби Кассаньяк справді кохав гарненькі ніжки, він лишився б при моїх.
Блан був там, я його уникала, мені було страшно. Ми не зустріли жодного дотепного чоловіка — ні слова, ні фрази. А подумати тільки, що рік тому тут був Кассаньяк, що я могла з ним говорити, що він навіть говорив зі мною... а я була така дурна!