Середа, 22 січня 1879

Я погодилася повечеряти в Музе за умови, що піду о восьмій і буду єдиною запрошеною разом із тіткою.
Аж ніяк! Повно гостей!
Мені нудно, я ламаюся; мої кассаньяківські манери роблять мене старою — там були дві дівчини, дев'ятнадцяти-двадцяти двох років, які мені сказали: «Ви ж найстарша, починайте».
І справді, зачесана я була як поважна дама, а очі мала підкреслені тінями втоми.
Та зрештою, яка різниця — я негарна й зів'яла. Воно й не дивно, врешті-решт. Не треба було так кричати на панну Акар. Я пропаща, я хочу померти.