Неділя, 19 січня 1879

У Ґавіні ми знайомимося з паном і пані Рандуен, а потім їдемо до Лісу з пані Ґавіні, яка все та сама й найприроднішим тоном каже: «Пані Беллетті — о, ніхто не розповість про неї стільки, скільки знаю я. Це моя близька приятелька, та й до того ж лише я опікувалася нею в Ніцці. Пані Рандуен, бідолашна, про неї кажуть багато лихого. Моя близька приятелька, але справи з грішми, гадаю, не зовсім чисті. Що ж до графині Колоредо, моєї близької приятельки, то це викінчена пройдисвітка! Та що поробиш, я знаю їх уже двадцять років, не можна ж розривати; зрештою, коли не маєш юних дочок, на багато речей заплющуєш очі. Та й бачуся я з ними лише поміж іншими!»
Вона може собі це дозволити, люба жінка, бо, гадаю, не знайдеться й двох жінок, які знали б стільки люду, скільки вона, — і то «в купі», як вона каже.