Четвер, 16 січня 1879

За винятком декількох, вечірні учениці не ті самі, що денні. Мене дуже вітали. А все ж то була приємна хвилина... ходіть по свою медаль.
Того вечора в Музе я зобразила Кассаньяка й поважним, лагідним тоном сказала, показуючи цю медаль: «Це означає чимало мужності, пані!» І справді, вона означає дванадцять місяців праці.
Якщо не рахувати страху, який охопив мене після моєї скаліґерівської та королівської зустрічі в Неаполі (для читачів «Пеї» — з королем Італії), то найсильніше відчуття мого життя — те, яке викликало в мене сьогодні читання «Чоловіка-жінки». Захоплення, яке я відчувала до Дюма, на якусь мить змусило мене повірити в любов, у пристрасть, у шаленство до цього чоловіка, якому майже [замазано: п'ятдесят п'ять років] і якого я ніколи не бачила. Я зрозуміла Беттіну й Ґете.