Середа, 8 січня 1879

Я щойно прочитала «Роман про жінку» Дюма-сина. Рідко зустрінеш щось бридкіше й огидніше. Це аморально — і все ж від цього кидає в жах; отже, воно вже не аморальне, бо не спокушає. Треба ж бути таким розбещеним, щоб вигадати подібну гидоту. Аж кипиш від обурення.
Марі була невинна! Гадаю, сам пан Дюма помиляється щодо значення цього слова! Nocens, або nocœns, означає «шкідливий» чи «винний», отже, innocent має означати «не винний, не шкідливий». І він малює нам Марі як ідеал невинності! Якби Марі була невинна, «Роману про жінку» не існувало б. Ніколи такого не траплялося й ніколи б не трапилося, якби не подати самої думки про це — настільки жахливої, неможливої, що вона стискає вас, як кошмар, і саме завдяки своїй мерзенності здається вам можливою.
Знаєте, що ви таке? Ви доводите до розпачу!
Марі не невинна, вона необізнана, а незнання життя, після двох років шлюбу з таким чоловіком, як пан де Бріон, доведене до такої міри, стає простодушністю, позбавленою і чарівності, і глузду, і дає дивне уявлення про розум і серце жінки.

Примітки

«Роман про жінку» (Le roman dʼune femme, 1848), роман Александра Дюма-сина (1824–1895), уславленого автора «Дами з камеліями». ↩