Субота, 7 грудня 1878

Сьогодні розглядають скасування мандата герцога Деказа. Ми всі їдемо туди з Полем і Ґавіні, який приєднується до нас при виході і з яким ми їдемо разом. Мені було весело почуватися там трохи як удома: я пересідала з місця на місце і впізнавала великих діячів.
Політика так само захоплює, як азартна гра, але в сто разів пристрасніша — навіть для жінок. Замість того щоб узяти фіакр від Палати до вокзалу, ми сіли в омнібус, де були пан Левер, колишній префект-баденгіст, і міністр внутрішніх справ де Марсер. Через пʼятдесят років буде цікаво про це згадати. Я бачила зовсім зблизька всіх цих знаменитостей і говорила з головними колишніми сановниками.
Треба було б побачити ще й лівих, але це важко. Сьогодні я спостерігала обличчя Ґамбетти і цієї мавпи Клемансо під час захисної промови герцога Деказа (її склав цей хитрун Ґавіні, який так постарався, що Деказа таки затвердять, попри його погляди. Справжній італієць: попроси в нього шкуру з власного живота на барабан, як казав дʼАрист, — він відповість, що подивиться, що подумає і що, може, це й можна. Отож я спостерігала ці обличчя, і, присягаюся вам, це було цікаво. Цей диявол Клемансо не такий дурний, як здаються бонапартисти. З таких, як Кассаньяк, власне, лишився тільки бідолашний Робер Мітчелл, який учора знепритомнів, спускаючись із трибуни. У цього здорованя хвороба серця, а на додачу — життя на всіх парах.
Я спробую через Ґавіні познайомитися з лівими і запропоную йому зі сміхом трохи пограти в шпигунку... чому б ні? «Це нечесно» — ох, як ця фраза відгонить депутатом від Кондому! Ґавіні такий тонкий, що не побачить у цьому нічого поганого, а з великою щирістю — такою, як ми з Кассаньяком уміємо її грати, — ніхто нічого й не помітить. Не те щоб я обожнювала бонапартистів, мені на них начхати; але оскільки завжди вигідніше бути в опозиції, я могла б зробити їм цю маленьку послугу, а іншим тим часом казати: ці дурні думають, що я тут шпигуватиму, і залицяються до мене. Над цим варто подумати. Це підло.
Учора ввечері мама й тітка були в театрі з Ґавіні й познайомилися з маршалом Канробером і паном де Бурґуеном.
Ця офіційна кандидатура щохвилини породжує напрочуд безглузді суперечки. Як це досі не знайшли нарешті розвʼязки і не розмежували, де закінчується право уряду висувати свого кандидата і де починається тиск на виборців? З цього приводу кажуть стільки дурниць, яких так легко було б уникнути! Щоправда, це привід для чвар, але можна було б знайти й веселіші.