Четвер, 28 листопада 1878

Одне лише імʼя Кассаньяка зачаровує жінок — цих чудових жінок!
Надіна прагне про нього слухати і говорить про нього так, ніби сама ним захопилася. Ти божевільна, каже вона, що не вийшла за нього. Далебі, мені нічого не треба казати, і якщо вже говорити про моє сьогоднішнє почуття — що ж... я залишуся в Парижі, бо він у Парижі, і кохатиму його, як і личить такій дурній тварюці, як я.
Я була сама, коли до нас прийшов наймаркуарніший з усіх Маркуарів. Звісно, я його приймаю, і ми добру хвилю розмовляємо, поки не повертаються мої. Його залишають обідати, і, далебі, це мене пожвавлює. Я кокетую, я входжу в раж, у мене зʼявляється... словом, шик! Він підхоплює мої репліки, говорить так і міркує так, що, слово честі, мене ніщо не здивувало б.
Ще минулого разу він запитав мене, чи можу я зобовʼязатися кохати його так, як він кохає мене... я відповіла жартом. Сьогодні ввечері я сміялася з усього, і він сказав, що в мене в голові лише пензлі. Ах, усе мене дратує! Цей Маркуар! Я розмовляла з люттю! Я стріляла очима!
Мені нудно! Я стомилася, стомилася, стомилася! Це жахливі думки.