Неділя, 10 листопада 1878

Я розважалася тим, що прибивала до стін шматки тканини, які в мене були: вийшли трофеї з палітрами.
Приходив пан дʼАльт... а потім Лакон, чоловік Фіо, — він тут на три дні; я посилаю Фіо саксонську дрібничку.
Пані Тарновська розповідає історії про тамтешніх людей. Це такі цікаві типи, такі характери; я хотіла б усе це описати.
Через мадам Ґавіні можна було б завести знайомства, та моя мати на це нездатна, а я — молода дівчина, я не можу сама їздити з візитами! Ну й життя! Ну й життя, мій Імператоре!
Невже це можливо насправді? Якщо колишній депутат від Кондома розлучиться з дружиною, він знову стане... Ні, нічого. Я хотіла б кохати його так, — тобто нічого вже не може бути. Або це жалюгідна банальщина, яка мине, — і тоді шкода. Або ж це щось поважне — і тоді вже нічого не вдієш, бо завжди буде мадам Поль де Кассаньяк, і хоч би що робив він і хоч би що робила я, я ніколи не змогла б цілком розділити його життя.
І я не можу задовольнитися тим, щоб бути акціонеркою, якщо йдеться про справжнє кохання.
Здається, я справді шкодую, що я не його дружина, і думаю, що якби була нею, то була б щаслива й нічого більше не хотіла б.
Це жалюгідний фігляр без жодного стрижня! Найманець! Можливо. Пан Руер не популярний, а молодий чоловік красуні Жюлії, особливо останнім часом, узяв владний тон, який додасть йому популярності; це здається дурним, але так часто й буває. Хоч би яким він був, він — ватажок, поки що лише номінально, тієї партії, яка єдина щось важить проти Республіки, і хоч би що ми казали, ми, чужинці, дрібні люди, світські люди, — ми ніщо, а він — дещо. Я знаю людей, які відповіли б мені на це безмірно дурними словами: розбійники та інші теж важать більше за нас.

Примітки

В оригіналі латиною: «in partibus» (скорочено від in partibus infidelium — про єпископа без реальної єпархії; тут: ватажок без влади). ↩