Неділя, 27 жовтня 1878

Дядько Етьєн знайомиться в церкві з пані Тарновською — аристократкою з Конотопа — і ми запрошуємо її до нас на обід. Поки вона ще там сидить, з'являється принцеса Кара-Ґеорґевич зі своїм сином, восімнадцятирічним молокососом, що вдає із себе справжнього юнака.
Здається, я вже розповідала вам, що батько принца зрікся престолу за себе і своїх нащадків і що саме принц П'єр є серб­ським Дон Карлосом. Думаю, мама познайомилася з ними в Ніцці або в Остенде; коротше, принцеса дуже люб'язна, що прийшла першою.
Боюся, як би ніццькі знайомі не зіпсували мені Ґавіні.
О четвертій годині пані Тарновська, Етьєн, Діна й я здійснюємо підйом на прив'язній повітряній кулі.
Це було б величезне задоволення, якби не чужі люди поряд — і обслуговувальний персонал, і всі ці вульгарні приготування, а ще цей канат справляє принизливе враження. Я б хотіла вільну кулю і летіти лише з кимось приємним, з аеронавтом, якому б можна було повернутися спиною, — або зовсім наодинці. Тоді це була б цілковита насолода.
Приходив барон д'Альт, і ми їздили до Кубе.
У мене завжди залишиться живопис, і якщо більше нічого не буде, я зроблю з нього щось велике і спробую переконати себе, що цього достатньо... Ніколи в мене це не вийде! Якщо досягну успіху — добре; але якщо ні — я марно витрачу молодість.
Чесне слово, я міркую так, ніби маю вибір!