❦
Субота, 26 жовтня 1878
Samedi, 26 octobre 1878
Мій живопис значно кращий, і академія1 дуже вдала. До того ж Робер-Флері обіцяє прийти до мене додому і дати поради щодо скульптури, яку я збираюся розпочати цими днями.
Ma peinture est beaucoup mieux et mon académie très bien. En outre, Robert-Fleury me promet de venir me voir chez moi et me donner des conseils pour ma sculpture que je m’en vais commencer sous peu de jours.
Він судив наш конкурс.
Il a jugé notre concours.
1. Брезло
1. Breslau
2. Я.
2. Moi.
Одне слово, я маю бути задоволена — мило з його боку опікуватися мною в скульптурі, чи не так. Гадаю, що Брезло його таємно обожнює, всі вони його трохи обожнюють. Що ж до мене — ви, мабуть, помітили, що я жодного разу не сказала, молодий він чи старий, чорний чи білий.
Bref je dois être contente, c’est gentil de se charger de moi pour la sculpture, n’est-ce pas. Je crois que Breslau l’adore en secret, elles l’adorent toutes un peu. Quant à moi, vous avez remarqué que je n’ai jamais dit s’il était jeune ou vieux, noir ou blanc.
Але я вам зараз скажу. Досить-таки славетний Тоні Робер-Флері — син знаменитого Робер-Флері, члена Інституту, старійшини купи всього і колишнього директора Римської школи.
Mais je m’en vais vous le dire. L’assez illustre Tony Robert-Fleury est fils du célèbre Robert-Fleury, membre de l’institut et doyen d’un tas de choses, ancien directeur de l’école de Rome.
Тоні — художник спокійний, розважливий. Малює чудово, компонує добре, барви кладе погано, пише непогано, отримує медалі, кавалер Почесного легіону, продає картини державі. «Різанина поляків», «Доктор Пінель у Сальпетрієрі», «Останній день Коринфа» тощо. Мало блиску, але ґрунтовні знання, значна репутація і викладає бездоганно. Чого ще бажати? Крім того: сорок два роки, а на вигляд тридцять пʼять, блідий, темноволосий, з бородою, блакитноокий. Риси великі й тверді, навіть грубуваті. Трохи сухотний — це мене відштовхує (дивися «Шагреневу шкіру» Бальзака). Чудовий характер, мʼякі й трохи глузливі манери — але це тому, що він розмовляє з жінками, багато з яких розлютилися б, якби з ними поводилися як із хлопцями. Утім, він дуже суворий щодо роботи загалом і вважає за потрібне помʼякшувати цю суворість єлейними жартами та батьківськими усмішками. Ці жінки перед ним — мов перед справжнім майстром; і я теж — бо бачу в ньому лише вчителя. Спочатку і Жюліан мене бентежив, і я не могла заговорити до нього, не почервонівши.
Tony est un peintre tranquille, sage. Il dessine admirablement, compose bien, colore mal, peint pas mal, reçoit des médailles, Chevalier de la Légion d’Honneur, vend ses tableaux à l’Etat. « Massacre des Polonais », « Le Dr. Pinel à la Salpétrière », « Le dernier jour de Corinthe » etc. Peu de brio mais des connaissances solides, une réputation considérable et il enseigne parfaitement. Que voulez-vous de plus ? En outre âgé de quarante-deux ans n’en paraissant que trente-cinq, pâle, brun, barbe, yeux bleus. Des traits grands et fermes, épais même. Un peu poitrinaire, ce qui me dégoûte, (voir la Peau de chagrin de Balzac). Excellent caractère, manières douces et un peu railleuses mais cela tient à ce qu’il parle à des femmes dont beaucoup seraient furieuses d’être traitées comme des garçons. Mais il est très sévère pour le travail en général et il se croit obligé d’atténuer cette sévérité par des plaisanteries onctueuses et des sourires paternels. Ces femmes-là sont devant lui comme devant un vrai maître, et moi aussi, parce que je vois que le professeur. Dans les commencements Julian m’imposait aussi et je ne lui parlais pas sans rougir.
Сьогодні вранці, коли Робер-Флері розмовляв зі мною в кутку серед картонів про мою скульптуру, я слухала його, мов дитина, — з наївним виглядом, щоки змінювали колір, руки не знали, куди подітися.
Ce matin comme Robert-Fleury me parlait dans le coin des cartons pour ma sculpture je l’écoutais comme un bébé, l’air ingénu, les joues changeant de couleur, les mains embarrassées.
Він не міг не всміхатися під час розмови — і я теж, бо думала, що від мене пахне свіжими фіалками, що моє природно хвилясте, сухе й легке волосся чудово освітлене, і що мої руки, які тримали бозна-що, прибирали кумедних поз.
Il ne pouvait s’empêcher que d’en sourire tout en parlant et moi aussi car je pensais que je sentais la violette fraîche, que mes cheveux naturellement ondulés secs et légers étaient délicieusement éclairés et que mes mains tenant je ne sais quoi avaient des poses amusantes.
Брезло каже, що те, як мої руки торкаються предметів, — це краса, хоч мої руки й не красиві в класичному сенсі.
Breslau dit que la façon dont mes mains touchent les objets est une beauté quoique je n’aie pas les mains classiquement belles.
Але треба бути художником, щоб розгледіти цю красу: буржуа і світські люди не звертають уваги на те, як ухоплюють предмети, і воліли б пухкуваті, ба навіть гладкі руки, ніж мої. Це ще треба бути Брезло — вона вигадує речі, аби здаватися оригінальною і глибокою, але й сама не дуже певна.
Mais il faut être artiste pour démêler cette beauté, les bourgeois ou les gens du monde ne font pas attention à la façon dont on empoigne les objets et préféreront des mains potelées, et même grasses aux miennes. Il faut même être Breslau qui invente des choses pour paraître originale et profonde et qui n’est pas bien sûre elle-même.
Між шостою й одинадцятою я встигла прочитати пʼять газет, два випуски Дюрюї та... «Кандіда», який викликав у мене відразу.
Entre six heures et onze heures j’ai eu le temps de lire cinq journaux, deux livraisons de Duruy et... « Candide »., qui m’a dégoûtée.
Боюся, що ці шкільні успіхи мені шкодять — мені майже соромно, що все йде добре; і коли мені кажуть «значно краще» або «дуже добре», я не відчуваю ні труднощів, ні поступу.
Je crains que ces succès d’école ne me nuisent, je suis presque honteuse que cela marche bien et parce qu’on me dit: beaucoup mieux ou très bien, je ne sens ni la difficulté ni que j’avance.
Мені здається, що я — дитина; а коли те саме кажуть Брезло, здається, що вона — велика художниця.
Il me semble que suis une enfant et quand on le dit à Breslau il me semble qu’elle est une grande artiste.
Ось що мало б трохи заспокоїти.
Voilà ce qui devrait rassurer un peu.
Примітки
«Академія» — у 1870-х рр. так називали академічний малюнок живої фігури з натурника. ↩