П'ятниця, 25 жовтня 1878

Ми влаштували наш маленький конкурс на місця. Голова в натуральну величину за одну годину. Всі виконали більш-менш непогано — важко буде судити.
Я заходила до Ґавіні; мадам подарувала мені англійську скляну річ з Виставки, але завтра вона зі мною не йде — пані Беллетті з Ніцци гостює тут два тижні, і вона цілком нею зайнята. Беллетті та Рандуен три роки тому очолювали ніццьку префекторальну елегантність. Аби тільки в мене не відбили моїх старих. Поки що мадам Ґавіні дарує мені маленькі подарунки, обнімає і каже, що дуже мене любить. Я сказала «мої старі» — але вони зовсім не старі: Ґавіні ще дуже бадьорий, а його дружина — одна з тих парижанок із ще чорним волоссям, грубуватою, але досить свіжою шкірою і талією, що загрожує добряче погрубшати; утім, елегантна; різкувата вимова — родом із Бордо. Щось простацьке... а от ця жінка буває скрізь, і скрізь її люблять.
Мені нудно... у нас немає грошей.
Ввечері приходить Музе і розповідає, що їй приснився Кассаньяк. Він був комівояжером, що торгував корсетами. «Добродію, — каже вона йому, — невже можна було укласти такий огидний шлюб, як ваш! Знаєте, цей ганебний шлюб дорого вам коштує в товаристві, і всі думають те, що я кажу!» — «Що ж поробиш, мадам, — відповідає він, — я одружився тому, що панночка Муся глузувала з мене; я взяв шлюб, аби довести її до сказу».
О! щоб мені дошкулити, якщо вже не довести до сказу, він дошкулив мені не лише уві сні, а й насправді... Гидота!
Безглуздо говорити про те, що скінчилося й померло, — але я не можу утриматися. Це дурне одруження, дурне й ганебне. Жодна газета не сказала про нього ані слова — друзі з ввічливості, вороги зі страху. Усе відбулося як щось ганебне. Маленька напівофіційна нотатка у «Фіґаро» з'явилася вже після — мов виправдання, мов пояснення. Якби молода й красива графиня Стефано-Акар-Жюлія-Клеман-Лор'є була пристойною партією, друзі б щось сказали; адже смерть абата де Кассаньяка, дядька Поля, розтрубили на всі боки й друкували витяги — та й інші газети теж.