❦
Субота, 12 жовтня 1878
Samedi, 12 octobre 1878
Мою академію визнали дуже доброю, дуже доброю, дуже доброю.
Mon académie a été trouvée très bien, très bien, très bien.
— А! Ви добре обдаровані, — і якщо працюватимете, зробите все, що захочете.
- Ah ! vous êtes bien organisée vous, et si vous travaillez vous ferez ce que vous voudrez.
Я пересичена похвалами (кажу «пересичена» для форми), — а що Робер-Флері не бреше, доводить те, що мені заздрять з усіх боків. І це безглуздо... але мені від цього боляче. Мабуть, щось у мені таки є, якщо мені щоразу говорить такі речі такий серйозний і сумлінний чоловік, як Робер-Флері. Що ж до Жюліана — він каже, що якби я знала все, що про мене говорять, це б запаморочило мені голову.
Je suis blasée sur les louanges, (je dis blasée pour la forme), et la preuve que Robert-Fleury ne ment pas c’est qu’on m’envie de tous côtés. Et c’est bête... mais cela me fait de la peine. Il faut qu’il y ait quelque chose pour qu’on me dise de telles choses chaque fois, un homme aussi sérieux et consciencieux que Robert-Fleury. Quant à Julian il dit que si je savais tout ce qu’on dit de moi cela me tournerait la tête.
— Це спʼянило б вас, панночко Марі, — каже служниця.
- Cela vous griserait Mlle Marie, dit la bonne.
Я завжди боюся, що ті, хто читатиме мене, думатимуть, що мені лестять, бо я багата. Дарма — я не плачу більше за інших, а в інших є протекції, приятельські та родинні звʼязки з викладачами. До того ж на ту пору, коли ви читатимете мене, не буде сумнівів у тому, чого я варта. А! Має ж мені бути хоч з цього боку якась винагорода!
Je crains toujours que ceux qui me liront ne pensent qu’on me flatte parce que je suis riche. Cela ne fait rien, je ne paye pas plus que les autres et les autres ont des protections, des amitiés, des parentés avec les professeurs. D’ailleurs à l’heure où vous me lirez il n’y aura plus de doutes sur ce que je vaudrai. Ah ! il faut bien que je sois compensée de ce côté !
Приємно бачити повагу, яку виявляють до вас за ваші особисті заслуги.
C’est bon de voir le respect qu’on vous accorde pour votre mérite personnel.
Робер-Флері починає наслідувати Каролюса: ходить туди-сюди (він отримав велику медаль на Всесвітній виставці), після правки розмовляє, закурює сигарету, кидається в крісло. Мені все це байдуже — я знаю, що він обожнює мене як ученицю. Жюліан теж. Нещодавно шведка дала мені пораду — тоді Жюліан покликав мене до свого кабінету й сказав, що я повинна йти за своєю природою; що живопис спочатку буде слабким, але це буде я, — тоді як «якщо слухатимете інших — я більше ні за що не відповідаю».
Robert-Fleury commence à faire son Carolus, il va, il vient, (il a reçu une grande médaille à l’Exposition Universelle), il cause après avoir corrigé, il allume une cigarette, il se jette dans un fauteuil. Ça m’est égal tout cela, je sais qu’il m’adore comme élève. Julian aussi. L’autre jour la Suédoise m’a donné un conseil, alors Julian m’a appelée dans son cabinet, m’a dit que je devais suivre ma nature; que la peinture serait faible au commencement mais que cela serait moi, tandis que si vous écoutez les autres je ne réponds plus de rien.
Він охоче дозволяє мені спробувати ліпити й збирається попросити Дюбуа1 дати мені поради.
Il veut bien que j’essaye de sculpter et va demander à Dubois de me donner des conseils.
Вперше в Парижі я каталася з задоволенням. Я була як слід одягнена й зачесана, ні з чим не квапилася, не поспішала. Діна залишилася з мамою — і я отримала почесне місце. Їхати спиною до коней — це катування замість прогулянки. Щосуботи робитиму так. Так безглуздо їхати в Булонський ліс абияк. Сьогодні я знову була собою, мала успіх — усі дивилися на мене. Жалобна сукня й повстяний капелюх із перами. Ансамбль елегантний, пристойний і цнотливий. В Олександра найгарніші коні й найгарніший екіпаж у Парижі. Він справді дуже шикарний.
Pour la première fois à Paris je me suis promenée avec plaisir. J’étais habillée, coiffée propre, j’avais pris mon temps, je ne m’étais pas pressée. Dina restant avec maman j’ai eu la place d’honneur. Tourner le dos aux chevaux est un supplice au lieu d’une promenade. Tous les samedis je ferai comme ça. C’est si bête d’aller au Bois n’importe comment. Aujourd’hui, je me suis retrouvée, j’ai eu du succès, tout le monde m’a regardée. Une robe de deuil et un chapeau de feutre à plumes. Ensemble élégant, comme il faut et chaste. Alexandre a les plus jolis chevaux et la plus jolie voiture de Paris. Il est vraiment très chic.
Огидний Блан теж там був — довелося вклонитися. Потім...
L’ignoble Blanc était aussi là, il a fallu le saluer. Puis...
Неохайно вбраний, неуважний, згорблений —
Salement mis, distrait, penché
Пан Ґотьє підходить;
Monsieur Gautier s’avance;
Ніццанець, навіть не по-недільному вбраний, хоч і прагне елегантності.
Niçois, pas même endimanché, Visant à l’élégance.
Так, це він — Пепіно, з часів трьох грацій. Він, здавалося, щиро зрадів нам; ми вклонялися кілька разів, і він підкликав свій фіакр, щоб спитати нашу адресу — якраз коли Олександр проїжджав повз нас на своїх чудових чорних конях.
Oui, c’est lui le Pépino, du temps des trois grâces. Il a eu l’air vraiment content de nous voir, nous nous saluâmes plusieurs fois et il fit approcher son fiacre pour demander notre adresse juste comme Alexandre nous passait conduisant ses délicieux chevaux noirs.
Якби я щось важила, я взяла б Пепіно під своє крило й зробила б із нього велику людину: йому ледве двадцять три роки, він надзвичайно розумний — і з таким розумом, з якого можна було б зробити один із найвизначніших умів. Але нещасний служить у «Кредиті де Ніцца» й, мабуть, не має іншого честолюбства, як з часом одружитися зі ста тисячами франків посагу. Прикро — бо він іще й гарний. Дуже високий, стрункий, гнучкий — ми порівнювали його в Ніцці з пальмою. Оскільки я малюю академії, я вгадую його академію, відтворюю її за шиєю й руками. Кругла шия, як колона, увінчана головою античних пропорцій, тобто маленькою для нас, хто звик бачити потворок, у яких не більше шести-семи голів на зріст. Бʼюся об заклад, що академія Ґотьє — вісім голів, як у давніх. Величезні очі, каштанові, злегка здивовані, розумні й наївні.
Si j’étais quelqu’un je prendrais Pépino sous mon aile et j’en ferais un grand homme, il a vingt-trois ans à peine et il est extrêmement intelligent et d’une intelligence dont on pourrait faire un esprit des plus remarquable. Mais le malheureux est employé au Crédit de Nice et n’a sans doute d’autre ambition que d’épouser 100.000 francs de dot avec le temps. C’est triste car il est beau aussi. Très grand, svelte, souple, nous le comparions à un palmier à Nice. Comme je dessine des académies je devine la sienne, je le reconstitue d’après son cou et ses mains. Un cou rond, comme une colonne, surmontée d’une tête de grandeur antique, c’est-à-dire petite pour nous qui sommes habitués de voir des laiderons n’ayant pas plus de six à sept têtes de hauteur. Je parie que l’académie de Gautier a huit têtes comme les antiques. Des yeux énormes, marrons, légèrement surpris, intelligents et naïfs.
Рот — рівно достатньо великий, щоб не бути занадто маленьким, прикрашений вусами двадцяти трьох років.
Une bouche juste assez grande, pour ne pas être trop petite, surmontée d’une moustache de vingt-trois ans.
Матовий, креольський колір обличчя — і в усьому обличчі мало не дитяча простодушність; і водночас, дивна річ, — вираз тонкості й навіть незвичайної сили.
Un teint mat, créole et dans tout l’ensemble du visage un air de candeur presque enfantine et avec cela, chose étonnante, une expression de finesse et même de force peu commune.
А в усій цій істоті — щось сміхливе, недбале, добродушне, південне.
Et puis dans tout cet être il y a quelque chose de rieur, de nonchalant, de bon enfant, de méridional.
І подивіться, добрі люди: цей хлопець, з якого можна було б зробити диво! — ніщо, просто ніццанчик, задовгий, та й годі. У нього стільки ж нахилів стати знаменитою людиною, скільки в мене — великим живописцем.
Et voyez bonnes gens ce garçon dont on pourrait faire une merveille ! n’est rien, un petit Niçois, trop long et voilà tout. Il a autant de dispositions pour devenir un homme célèbre que moi pour devenir un grand peintre.
Яка шкода, що я почала так пізно! Яка шкода, що він не почне ніколи.
Quel dommage que j’aie commencé si tard ! quel dommage qu’il ne commencera jamais.
У тридцять років цей хлопчина міг би бути дивовижно вродливим, якби почав вести пристойне — я навіть не кажу «елегантне» — життя й рушив до честолюбних цілей. Він ще задовгий, занадто нерішучий, — а пізніше стане ніццьким жахом. Яка шкода.
A trente ans cet enfant aurait pu être admirablement beau s’il se mettait à mener une vie propre, je ne dis même pas élégante, et à marcher vers l’ambition. Il est trop long encore, trop indécis et plus tard il deviendra une horreur niçoise. Quelle pitié?
Я вважаю Покійного таким чудовим, що, щоб зробити комплімент Альберу Ґотьє, скажу: зовні він у дусі Кассаньяка. Але Покійному тридцять пʼять, він повний, одружений... Проте цієї зими ми таки десь опинимося віч-на-віч. Веселого буде мало.
Je trouve le Défunt si admirable que pour faire compliment à Albert Gautier je dirai qu’il entre dans le genre Cassagnac au physique. Mais le Défunt a trente-cinq ans, il est gros, marié... Il arrivera pourtant que nous nous trouverons face à face quelque part cet hiver. Ce ne sera pas amusant.
Чи був би Пепіно красномовним? Його не виховували з цією метою, і він, мабуть, навіть не читав Демосфена й Мірабо, маленький нещасник. І ось — це опановує мене, як рік тому. Тоді я скаженіла від бажання викрасти й виховати маленьку Александріну. Сьогодні мені хочеться переродити Альбера Ґотьє й зробити з нього все те, чим я сама не можу бути. Коли я скаржуся на те, що я жінка, мені кажуть, що жінки можуть чинити величезний вплив і керувати розумними чоловіками. Так, — але для цього треба когось бачити, з кимось говорити — і не бути засудженою до матері, тітки, двоюрідної сестри, панночки Ельсніц і прогулянки в Булонському лісі.
Est-ce qu’il serait éloquent, Pépino ? Il n’a pas été élevé en vue de cela et n’a sans doute pas même lu Démosthènes et Mirabeau, le petit misérable. Et bien voilà cela me prend comme il y a un an. Alors j’étais enragée pour enlever et élever la petite Alexandrine. Aujourd’hui j’ai envie de régénérer Albert Gautier et d’en faire tout ce que je ne puis être moi-même. Quand je me plains d’être femme on me dit que les femmes peuvent prendre des influences énormes et gouverner les hommes intelligents. Oui, mais pour cela il faudrait voir quelqu’un, parler à quelqu’un et n’être pas condamnée à une mère, une tante, une cousine, Mlle Oelsnitz, et une promenade au Bois.
Навіть якщо припустити, що я геній, хіба це написано на моєму біло-рожевому обличчі молодої панни, яка обходить озеро в супроводі своєї знатної родини? Якби я мала хоч 200 000 франків ренти — бачите, я не така вже й вимоглива, — я б не просила ні в кого допомоги. Але так! Ах, як тяжко жити деяким людям.
En supposant même que je sois un génie, est-ce écrit sur ma figure blanche et rose de jeune fille qui fait le tour du lac en compagnie de sa noble famille ? Si j’avais seulement 200.000 francs de rente, vous voyez que je ne suis pas exorbitante, je ne demanderais aucun secours à personne. Mais ainsi ! ah ! la vie est dure pour certaines gens.
Хотіла б я бути обмеженою, нічого не розуміти!
Je voudrais être bornée, ne rien comprendre !
«Моя люба, ваш розум збентежений поганим читанням!» — скажете ви. Кажіть, кажіть собі. Усі дурні кажуть, що я божевільна... І хіба ж не божевілля — амбіції, недоречні таланти?
Ma chère vous avez l’esprit bouleversé par de mauvaises lectures ! direz-vous. Dites, Dites toujours. Tous les sots disent que je suis folle... et n’est-ce pas une folie que des ambitions, des talents déplacés.
Я ставлю себе дуже високо. Ну й нехай; якщо я досягну успіху — визнають, що я мала рацію, якщо лишуся невідомою — значить, я була марнославною маленькою дурепою, незвичайною, всім чим завгодно. Я перша це визнаю.
Je me mets bien haut. Ma foi tant pis; si je réussis on me donnera raison, si je reste inconnue j’aurais été une petite folle vaniteuse, extraordinaire, tout ce que l’on voudra. Je serai la première à en convenir.
«Будьте доброю донькою, доброю матірʼю сімейства! — кажете ви мені. — Обмежте свій обрій цим». Ось так — окретиніть себе. Одним я вже є, а якщо ні — то не з моєї вини; другим я буду за будь-яких обставин, але мене надто багато, щоб мені цього вистачило. І потім — усі ваші міркування мені байдужі, я не така, як усі, я маю відвагу вимовити цю фразу, яка є мало не в кожного на вустах.
Soyez bonne fille, bonne mère de famille ! me dites-vous, bornez-là votre horizon. C’est cela, crétinisez vous. Je suis l’un et si je ne suis pas ce n’est pas ma faute; je serai l’autre quoiqu’il advienne mais je suis trop pour que cela me suffise. Et puis, toutes vos considérations je m’en moque, je ne suis pas tout le monde, j’ai le courage de dire cette phrase qui est dans presque toutes les bouches.
А! Бачите... фонтан Треві на терасі готелю на Єлисейських полях.
Ah ! voyez-vous... la fontaine de Trevi sur une terrasse d’un hôtel des Champs-Elysées.
Що огидно — так це безсилля! І ця лють від того, що заслуговуєш на добрі поради, доки не доведеш, що здатна на щось... Може, я ні на що не здатна — але я страждаю.
Ce qu’il y d’odieux c’est cette impuissance ! Et cette rage de mériter les bons conseils tant que je n’aurai pas prouvé que je suis capable de quelque chose... Peut-être ne suis-je capable de rien mais je souffre.
Примітки
Поль Дюбуа (1829–1905) — французький скульптор, від 1878 року директор Школи витончених мистецтв. ↩