Пʼятниця, 11 жовтня 1878

Мама знепритомніла, примірюючи сукню. Її здоровʼя погіршується помалу, але безперервно. Вона мене турбує.
Пишу листа зі співчуттям Маркуарові — і ще один... лист моєму, на жаль! єдиному братові.
Дорогий Полю,
Справді не знаю, чому ви думаєте, що вашій матері ви зобовʼязані лише трохи любові у вільні хвилини. Любов до батьків — почуття, властиве всім тваринам: собакам, котам, гієнам тощо. Те, чим ми, люди, зобовʼязані їм понад це, — шанобливість. Я не втручаюся у ваші стосунки — припускаю, вони пристойні, — але те, що я маю право контролювати, — це ваша непристойна, невихована й груба поведінка з матірʼю.
Є люди, які думають: оскільки це мама — то це нічого, і їй не винні навіть тієї звичайної ввічливості, яку виявляють сторонній людині.
Чому ви боїтеся суперечити батькові — і не турбуєтеся образити матір, яка мала вас на руках чотирнадцять років?.. Тому що ваш щоденний спокій не залежить від неї, тому що батько наговорив би вам грубощів і гидот, а мати нічого вам не скаже, бо вона в Парижі, а ви в Полтаві? Справді, якщо тільки такого роду тиск відчувають ваш розум і серце — я вас жалію. Через якийсь каприз ви нехтуєте закликами, на які інший прибіг би, невимовно щасливий бачити, що мати його любить і хоче його бачити.
Припустімо, що це відбувається між просто знайомими — і запевняю вас: навіть тоді пан, що чинив би, як ви, був би не надто чемним. Тепер, якщо те, що я щойно сказала вам, не зворушує вас, — то ви справді боягузливі від природи, і ці почуття не для вас. До побачення.
Ось офіційний лист; тепер знайте, що мама дуже хвора і що сьогодні ввечері вона впала на килим непритомна й лежить у ліжку. (Забороняю вам показувати цього листа, бо не хочу, щоб якийсь нікчема насмілився дотепничати з приводу непритомностей). Ні наші радощі, ні наші скорботи вам описують не для того, щоб їх осквернювали, ганьбили, паплюжили ненависними, тупими й боягузливими словами. Але облишмо ці жахи.
Раджу вам серйозно приїхати — якщо ви хочете зробити приємне мамі. Ми не знаємо, чи довго вона ще буде з нами, і якби вона померла, я певна, що ви були б безутішні (хоч би як ви окретинілися) від того, що не зробили того, чого вона бажає.
Марі