❦
Понеділок, 7 жовтня 1878
Lundi, 7 octobre 1878
Зранку я пишу фарбами, а по обіді малюю.
Je peins le matin et dessine l’après-midi.
Якщо я пишу сьогодні ввечері, то тому, що знайшла в Бальзака якогось пана дʼАртеза, який: Хоча він досягав серйозного чоловічого віку — тридцяти восьми років, — він зберігав цвіт юності завдяки тверезому способу життя тощо, і, як усі кабінетні люди, як державні діячі, набував помірної повноти... з чорними очима, густим і темним волоссям... Вона нарешті зустріла цю вищу людину, якої прагнуть усі жінки, — хоча б для того, щоб його обіграти, — ту силу, якій вона погодилася б коритися, хоча б заради втіхи її приборкати; вона нарешті знаходила велич інтелекту, поєднану з наївністю серця, тощо; а потім бачила, на нечуване щастя, всі ці скарби вміщені у форму, що їй подобалася... До цієї благородної простоти, що прикрашала його величну голову, дʼАртез додавав наївний вираз, дитячу безпосередність і зворушливу доброзичливість.1
Si j’écris ce soir c’est que j’ai trouvé dans Balzac un M. d’Arthez qui : Quoiqu’il arrivât à l’âge grave de l’homme à trente-huit ans, il conservait une fleur de jeunesse due à la vie sobre etc. et comme tous les gens de cabinet, comme les hommes d’Etat, il atteignait à un embonpoint raisonnable... aux yeux noirs, à la chevelure épaisse et brune... Elle avait donc enfin rencontré cet homme supérieur que toutes les femmes désirent, ne fut-ce que pour le jouer cette puissance à laquelle elle consentirait à obéir, ne fut-ce que pour avoir le plaisir de la maîtriser; elle trouvait enfin les grandeurs de l’intelligence unies à la naïveté du cœur, etc. puis elle voyait, par un bonheur inouï, toutes ces richesses contenues dans une forme qui lui plaisait.... A cette noble simplicité qui décorait sa tète impériale, d’Arthez joignait une expression naïve, le naturel des enfants, et une bienveillance touchante.
Як же хотілося б мені знати, що сказав би Бальзак про... про Покійного.
Que je voudrais donc savoir ce que dirait Balzac de... du Défunt.
Без елегантності, без дотепності, без спритності, звичайними словами я руйную й вульгаризую людей. Їй-Богу! Завжди легко знайти жалюгідний бік людини — принаймні звичайний бік, який іще більше вульгаризують і принижують. Слухають пересуди якогось людського ветеринара, нікого не бачать, складають хибні уявлення за ледь відчутними даними... Це все одно що намагатися написати портрет із маленької фотографії.
Sans élégance, sans esprit, sans adresse, par des mots communs je démolis et vulgarise les gens; Pardieu ! Il est toujours facile de trouver le côté misérable d’un homme, au fond au moins le côté ordinaire qu’on vulgarise encore, qu’on avilit. On écoute les on-dit d’un vétérinaire humain, on ne voit personne, on se fait des idées fausses d’après des données à peine perceptibles... C’est comme si on voulait peindre un portrait d’après une petite photographie.
Все, що я можу сказати, не виходить за межі здогадів, — а це дуже жалюгідно. Знаєте, чому я так погано висловлююся? Тому, що боюся писати слова так, як вони мені спадають на думку: вони здаються мені або надто ніжними, або надто серйозними; або, коротко кажучи, через якийсь дурний хибний сором я намагаюся говорити, як Фіґаро пана де Вілмесана, — тим грайливим тоном, що, боячись глузування, наперед його відвертає.
Tout ce que je puis dire ne sort pas du domaine des conjectures or,., c’est bien misérable. Savez-vous pourquoi je m’exprime si mal ? C’est parce que je crains d’écrire les mots tels qu’ils me viennent, ils me semblent ou trop doux, ou trop sérieux, ou bref, par une fausse honte stupide je cherche à parler comme le Figaro de M. de Villemessant, de ce ton badin qui les craignant, prévient toute moquerie.
Дурні подумають, що я збираюся продовжувати Бальзака, — ні; але знаєте, що дозволяє йому бути таким чудовим? Те, що він виливає на папір усе, що народжується в його голові, — цілком природно, без страху, без манірності. (Майже всі розумні люди думали те, що він зумів описати, — але хто зумів висловити це так, як він?) Ця здібність, надана іншому розуму, напевно не дала б нічого подібного, — але уявіть собі Бальзака, що пише ті самі речі, як інші письменники.
Les bêtes vont se dire que j’ai l’intention de continuer Balzac, non;mais savez-vous ce qui lui permet d’être si admirable ? C’est qu’il verse sur le papier tout ce qu’il conçoit dans son esprit, tout naturellement sans crainte, sans affectation. (Presque toutes les personnes intelligentes ont pensé ce qu’il a su décrire mais qui a pu l’exprimer comme lui ?) Cette faculté donnée à un autre esprit n’eut certainement produit rien de semblable, mais supposez Balzac écrivant les mêmes choses comme les autres écrivains.
Для повноти картини мушу похвалити чи розкритикувати щось допотопне.
Pour être complète il faut que je fasse l’éloge ou la critique de choses antédiluviennes.
Ні, майже всі люди так не думали, — але, читаючи Бальзака, вони були так вражені правдивим боком, природним боком, що повірили, ніби самі це думали! Але зі мною сто разів траплялося: говорячи або думаючи про щось, я жахливо мучилася ідеями, які відчувала — ось вони! — але не мала сили написати розплутати й витягти їх із жахливого хаосу моєї голови. Я ще маю й іншу претензію: коли я кажу щось добре, тонке дуже тонке спостереження, якийсь вираз на кшталт отого недавнього «дозволяє», — мені здається, що мене не зрозуміють.
Non, presque, toutes les personnes n’ont pas pensé ainsi, mais en lisant Balzac elles ont été tellement saisies du côté vrai, du côté nature, qu’elles ont cru l’avoir pensé ! Mais moi il m’est arrivé cent fois en parlant ou pensant à une chose d’être horriblement tourmentée par des idées que je sentais là et que je n’avais pas la force d’écrire de débrouiller et de retirer de l’épouvantable chaos de ma tête. Moi j’ai aussi une autre prétention, c’est lorsque je dis quelque chose de bien, une observation fin très fine, une expression comme le permet de tout à l’heure, il me semble qu’on ne comprendra pas.
Можливо, справді не зрозуміють так, як я це маю на увазі.
Peut-être vraiment ne comprendra-t-on pas comme je l’entends.
На добраніч, добрі люди.
Bonsoir bonnes gens.
Робер-Флері та Жюліан зводять на мені цілу споруду. Вони плекають мене, як коня, що може виграти гран-прі. Жюліан тільки показує жестами, що це мене розпестить, — але я запевнила його, що це надзвичайно мене підбадьорює, і це правда.
Robert-Fleury et Julian bâtissent sur ma tête tout un édifice. Ils me soignent comme un cheval qui peut gagner le grand prix. Julian n’a que des gestes disant que cela me gâtera, mais je lai assuré que cela m’encourage énormément, ce qui est la vérité.
Примітки
Наведений уривок узято з «Таємниць княгині де Кадіньян» Бальзака (1839). Даніель дʼАртез — ідеалізований інтелектуальний герой «Людської комедії»: блискучий, чистий серцем і благородно простий. ↩