П'ятниця, 4 жовтня 1878 (Вечір)

Яке жахливе існування. Яке неможливе існування! Якби я була розумною — я б вміла вибратися звідси. Але я розумна лише на словах — і то лише за моїм власним словом. Де я довела, показала свій розум? Жартуючи з Кассаньяком?!! Це була єдина нагода, яка в мене була, щоб виявити свої високі таланти... Нагода мало сприятлива — Кассаньяк не та людина... він мав надто гучну славу ловеласа, щоб це сприймали серйозно. Я не бачу нікого. Та годі! Годі, скільки завгодно — чудес не існує, я геть нікого не бачу, крім хіба що рідкісного якогось ідіота, якому кажу банальності в межах його розуміння чи речі, що валять його з ніг. Ось яке життя для мене! І оточення — дурне, нудне, причепливе!! Якби не якась гордість, я б сказала, що мені досить і що я відмовляюся від усякої боротьби!
Зрештою, ви отримаєте уявлення про наш побут, якщо скажу вам, що моє найбільше щастя — бути наодинці: наодинці я ніколи не нудьгую, — але я обурююся, бо це вимушена самотність.
Якби ми були зовсім невідомі — це було б цілком легко, але ніццьке минуле... Припустімо, пані Ґавіні говорить про нас своїм друзям — уся Європа пройшла через Ніццу. Або нас не знатимуть, або скажуть, що ми нікуди не ходили. Якщо десятеро повторять це — здасться дивним, а потім підозрілим. Зрештою, що робити? Зволікати, як якийсь Фабій?
Вони тупі, вони непрактичні, вони міщани, вони нестерпні, причепливі! Яка мука! Клянуся вам: є хвилини, коли віддала б дияволові й гордість, і все на світі, і хотіла б умерти як собака, аби втекти від цих родинних розваг. Ці вечори!! Неможливо сховатися — мій салон поруч із їхнім; якась нісенітниця в них викликає відповідь чи зауваження в мене — і тоді словесна сварка ні складу ні ладу, де я з'являюся якимось чудовиськом. Бо кричать мені: краще б тобі не робити того-то й того-то, скажуть, що ти робиш таке, скажуть, що ти зробиш інше. По суті, роблять вигляд, що застерігають мене, — і саме це жахливо. Треба бути ідіотом або жахливо хитрим, щоб так діяти й говорити.
— Вона кричатиме цілий день, — або ж:
— Надін, не відповідайте — інакше вона все розтрощить.
Боже правосуддя! Те, що я з радістю розтрощила б, — це моя голова!
Або ж кажуть:
— Що ти зробила зі своїм молодим існуванням? Це ти себе губиш, це ти причина всього, чим нам дорікаєш.
Хай це зміниться — або хай я помру.

Примітки

Квінт Фабій Максим Веррукоз («Кунктатор» — Зволікач), римський диктатор, що переміг Ганнібала, стратегічно уникаючи битви. Стратегія була суперечливою, та зрештою успішною.