Середа, 25 вересня 1878 — Зошит 082

CZ ENUKFR

22 вересня 1878 р.
Вілла Фортюне, Карабасель
Ніцца
Дорога Марі,
Мені вже не варто зволікати з листом, бо вам, мабуть, доведеться їхати до Росії, незважаючи на ваше бажання відкласти цю «неприємну» подорож до весни, — і я не хочу, щоб ви покинули Париж, не поговоривши зі мною ще раз.
Я воліла б побачити вас, ніж писати вам, але, оскільки це неможливо, — доводиться вдовольнитися цим.
Хто знає, чи скоро ви повернетеся! Ви, що так ненавидите Росію й тікаєте від неї, — можливо, там вас утримає й привʼяже до себе життя і щастя. Місця не дуже важать у нашому існуванні. Добре там, де любиш; усюди інде — погано.
Тільки якщо доля затримає вас на Батьківщині, не забувайте мене зовсім, час від часу давайте про себе знати й не забудьте довірити мені свою донечку, коли Бог вам її пошле. Я передчуваю, що ви скоро вийдете заміж.
Дідусь, гадаю, виявився щедрим до вас і до Діни. Він часто бурчав, а часом і дуже сердито, але попри це щиро любив. Бідний дідусь!
Варто було б трохи розважити вашу дорогу маму. Вивезіть її з Парижа, якщо не їдете незабаром до Росії. Не залишайте її в цій сумній квартирі, де все нагадує їй і про її батька, і про вашого відданого Валіцького. Зміна місця й оточення — найдієвіші ліки; тепер треба думати про неї й трохи пожертвувати собою заради неї, бо вона жертвувала собою заради інших.
Il faudrait donner un peu de distractions à votre chère Maman. Emmenez-là de Paris si vous ne partez pas bientôt pour la Russie. Ne la laissez pas dans ce triste appartement où tout lui rappelle et son Père et votre dévoué Walitsky. Un changement d’endroit et d’entourage est le plus efficace des remèdes, il faut penser à elle maintenant et se sacrifier un peu pour elle qui s’est sacrifiée pour les autres.
Я не думаю залишатися там, де я є: щойно знайду щось краще, вчиню як міністри — подам у відставку. Я живу, як черниця в монастирі, і мені це глибоко осоружно; не можна весь час жити з дітьми, мені потрібні люди мого віку. Ми нікого не бачимо, ні до кого не ходимо, я живу між класною кімнатою й своєю спальнею, я більше не можу, ця самотність гнітить мене й убиває. Якби ще грошові й матеріальні вигоди важили на другій шальці терезів, я б терпіла й казала собі, що з часом здобуду незалежність, але в мене дуже незатишна кімната, куди взимку не заглядає жоден промінь сонця, платня — 100 франків на місяць без прання, і перспектива проводити час між Ніццою й горами (два місяці влітку) або просто в Ніцці взимку й улітку.
Je ne pense pas rester où je suis, aussitôt que je trouverai mieux je ferai comme les ministres, je démissionnerai . C’est une vie de nonne au couvent que je mène et j’en suis profondément dégoûtée, on ne peut pas toujours vivre avec des enfants, j’ai besoin de personnes de mon âge. Nous ne voyons personne, nous n’allons chez personne, je vis entre la salle d’étude et ma chambre à coucher, je n’en puis plus, cette solitude me pèse et me tue. Encore si les avantages pécuniaires et matériels faisaient poids dans l’autre plateau de la balance , je patienterai et je me dirai qu’avec le temps j’aurais mon indépendance, mais j’ai une chambre très peu confortable et où en hiver ne vient pas un rayon de soleil, comme rémunération 100 Fr. par mois sans blanchissage et la perspective de passer mon temps entre Nice et les montagnes deux mois en été ou tout bonnement Nice hiver et été.
Мої батьки старіють. Батькові вже кілька місяців нездужається, і я хотіла б принаймні проводити кілька місяців на рік у Парижі або досить близько, щоб час від часу туди їздити.
Запевняю вас, що життя дуже важке для тих, хто хоче жити чесно й гідно.
Ви говорите про Версальський парламент і вважаєте, що його засідання — найкумедніше, що є на світі; а що ви скажете про нинішні засідання Рейхстагу? Ну й уміє ж бути іронічним і уїдливим цей великий чорт Бісмарк! Я ненавиджу соціалізм, хоч я й республіканка, але так само, цілком природно, ненавиджу абсолютну владу й усіх, хто її обстоює; зрештою, соціалісти й абсолютисти прагнуть одного — заперечення особистості.
Vous parlez du Parlement de Versailles et vous trouvez que les séances sont ce qu’il y a de plus amusant au monde, que direz-vous des séances du Reichstag en ce moment, sait-il être ironique et mordant ce grand diable de Bismarck, j’ai horreur du socialisme toute républicaine que je sois, mais et tout naturellement je hais le pouvoir absolu et tous ceux qui le défendent , d’ailleurs socialistes et absolutistes poursuivent le même but la négation de l’individu.
Ви, мабуть, зробили величезні успіхи в живописі, працюйте ж і далі, перед вами величезне майбутнє, і такий талант, як ваш, не можна пускати на вітер.
Тут поки ні душі, юрби робітників чистять, фарбують, прикрашають усе в очікуванні іноземців, яких чекають сюди юрмами. Кажуть, сезон буде блискучий, — побачимо, сподівання не завжди справджуються. Значно посвіжішало, і погоду можна назвати стерпною. У Монте-Карло ведуть величезні роботи: 600 робітників удень і вночі без перепочинку працюють над розширенням Казино. Нічні роботи провадять при електричному світлі, на це цікаво подивитися. Минулої неділі я ходила аж туди. Бідолашному панові Немикову гірше, він ледве ходить і схожий на скелет.
Ici pas une âme encore, les masses d’ouvriers nettoyant, peignant, enjolivant en vue des étrangers qu’on attend en masse. On dit que la Saison sera brillante, nous verrons, les anticipations ne sont pas toujours réalités. Le temps s’est considérablement rafraîchi et peut se dire supportable. On fait des travaux immenses à Monte Carlo, 600 ouvriers travaillent nuit et jour sans relâche à l’agrandissement du Casino. Les travaux de nuit se font à la lumière électrique, c’est curieux à voir. Dimanche dernier je suis allée jusque là. Le pauvre M. Némikoff est moins bien, il marche avec peine et à l’air d’un squelette.
Ви кажете про пана Барнолу, що це чудова людина; я хотіла б сказати те саме, але, як на мене, в нього є форма, та немає суті. А втім, хіба це не природно: він на сцені, тож мусить грати комедію
До побачення, моя дуже дорога Марі, прошу вас лише про одне: не забувайте мене.
Перекажіть від мене вітання вашій дорогій мамі, пані Романовій і Діні.
І вірте, що я цілком ваша.
К. КОЛІНЬЙОН
P. S. Будь ласка, вітайте від мене Марію Леонтинівну; сподіваюся, паризьке повітря їй на користь.