Вівторок, 10 вересня 1878

Сталася сцена, яка, попри звичку, що вже мала б у мене виробитися, звела мене з розуму від обурення.
Ми піднімаємося своїми сходами — пан Жорж там, сидить на лавці другого сходового майданчика. Він кидається й починає рвати сукню тітоньки, осипаючи її жахливими словами. Я з усієї сили закричала, кличучи консьєржа; слуги прибігли, і ми змогли зайти. Але за дві хвилини дзвіночок задзвонив знову. Аж не віриться! Мама вважає, що я жахливо невихована, що кричала отак.
Не варто повторювати вам: ви знаєте так само, як і я, що мама каже — це все просто, що я жахливо невихована, що весь скандал — через мене, що кричала як базарна перекупка. Це так чудово, що мені нічого й сказати. Мою зневагу до цих жінок неможливо ні змалювати, ні уявити. Погодьтеся зі мною, що життя моє не встелене трояндами. Якби я була трохи менш горда — не зволікаючи пішла б і розбила б собі голову.
Що думати про цих жінок? Нічого не хочу думати — буду діяти.
Щодня після майстерні буду гуляти в Булонському лісі — треба користатися, поки видно, до пів на сьому. Увесь світ у Парижі, і попри всі ці жахи, якими я оточена, мені хочеться жити, бачити всіх...
Ми зустріли Лардереля — він чарівний хлопець (хочу відзначити це холоднокровно) з тією холодною зверхністю, яка справді трапляється нечасто. Що доводить мій добрий смак... Але яке безумство було вірити, що...
[Вівторок, 10 вересня 1878] Хоч ви і є... — я стримуюся, бо я в жалобі. Отже, я змушена вам писати: мама, як ви й гадаєте, дуже знесилена й виснажена всіма цими страшними потрясіннями; вона просить мене відповісти вам якомога чемніше. Намагатимуся не віддячити вам так, як ви заслуговуєте, і бути не надто грубою, хоч мені це, правду кажучи, дорого коштує. Але я змушена відмовитися від своїх найдорожчих звичок: чорні сукні замінюють білі, а зухвалість щодо негідних поступається витонченій привітності, явним свідченням якої є цей лист.
Ми тяжко вражені непоправною втратою, якої щойно зазнали, дуже сумні... і на додачу до нещастя щойно приїхав ваш приятель Олександр — кажуть, у нього лихе око.
Дайте мені найточніші, найдетальніші новини про імператрицю (він пише, що збирається до неї з візитом). Я долаю огиду, яку ви мені вселяєте, бо мені потрібні ці новини.
на полях
навскоси Усі доручили мені подякувати вам за участь у нашому горі й за дружній тон, яким ви її висловили.
Одна бідолашна жінка хоче надіслати Її Величності якийсь наполеонівський сувенір і питає мене, як треба його адресувати, щоб він напевно дійшов. Крім того, я запекла імперіалістка, тож мені це цікаво.
Отже, на добраніч, і нехай... — я стримуюся, бо я в жалобі. Марі Башкирцева — панові де Маркуару.
Є книга Фелікса Ріберя «Біографія сенаторів і депутатів», де про Кассаньяка говориться в таких виразах, що я аж підскакую: Народився в Парижі 2 грудня 1843 р. Надзвичайно симпатична натура, темперамент неперевершеного полеміста й політик із великим майбутнім — ось у якому світлі постає пан Поль де Кассаньяк, старший син пана Адольфа Ґраньє де Кассаньяка...
Він вступив до лав «Заклику до народу» й часто вшановував трибуну гарячим красномовством, яке вміє, коли потрібно, бути стриманим і гідним справжнього державного мужа. Ну що ж — написано другом, це зрозуміло.
Пан Серафен прийшов провідати панночку Розалі.
Пан граф орендував квартиру зовсім поруч із нами, на вулиці Галілея, 47.
Я майже переконана, що сумління й мораль Кассаньяка небагато варті, — але марно вникати в його брудне приватне життя: я бачу його як жартівника, позера й громадського діяча.
А! Яке існування! Яке існування!
А ще ця людина — суцільна безсоромність! Бʼюся об заклад: застань її за якоюсь ганебною справою — вона не розгубиться, прийме позу, зізнається, пояснить усе з тією штучною й удаваною відвертістю і так поверне справу, що підеш переконаним і захопленим прямотою й чесністю, великодушністю цієї людини.

Примітки

2 грудня — річниця коронації Наполеона I (1804) і державного перевороту Луї-Наполеона (1851). Дата Рібейра не підтверджується: BnF подає рік народження Кассаньяка 1842 (en.wikipedia: 2 січня 1843). ↩
«Заклик до народу» (фр. Appel au peuple) — бонапартистська парламентська фракція, названа за наполеонівським принципом прямого народного суверенітету, що виражається через плебісцит. ↩