П'ятниця, 23 серпня 1878

Барнола приходив. Одна думка мене мучить і поглинає. Мені майже двадцять. А оскільки в чотирнадцять я виглядала на сімнадцять — судіть самі, скільки мені тепер дають на вигляд! Всі дивуються, що я досі не заміжня. Словом, я принижена й хотіла б уникати тих, хто мене знає...
Вони навіть не думають про те, що Діну треба видати заміж! Про себе мовчу — це не їхня справа; але вони справді вважають, що ця бідолашна дурненька створена для того, щоб залишатися замкненою в цій жахливій квартирі. Вони чекають «нагоди» й покладаються на «Провидіння». З лінощів, з нездарності, з отупіння вони фаталістки...
Хочу звести Ісаєвича з Діною. Господи, якщо вже не мені — Ви мали б мені це дарувати. Бувало так, що коли в задум вкладали всі сили, то доводили його до доброго кінця. Хотіла б вкласти всі сили в те, щоб стати Ґамбеттиною жінкою.