П'ятниця, 16 серпня 1878

Після обміну кількома депешами ми їдемо до Парижа. Попри те, що це цілком передбачено й природно, я була б роздавлена, якби трапилося якесь страшне нещастя...
Прощаємося знову з усіма друзями, і завтра вранці о п'ятій — прощай, Зоден, Шварц і Ґанс... Відколи приїхали Канкрін, ми обідаємо за окремим столом і весь день проводимо разом. Хотілося б, щоб ці дружні стосунки не згасли, коли доведеться зустрітися.
Цей єврей має бути чаклуном, або шпигуном, або чортом. Неможливо більше переслідувати нас, ніж він. Він став кошмаром для всіх нас: цього ранку ми були на балконі Кубе — він прийшов сісти на стілець навпроти; тоді, щоб збити його зі сліду, ми вдали, що змерзли, і пішли додому, а самі вийшли через задні двері, пройшли через двір і пішли до кондитера Ганнера — ледве ми туди прийшли, як єврей виходив звідти, залишивши там матір, щоб мати змогу повернутися. Ви не уявляєте, яким відразливим, підступним, нерухомим, завзятим, усміхненим, підлим буває його погляд! Нам усім від нього моторошно; він стежить за нами з першої хвилини свого приїзду в Зоден. У кондитерській — зовсім сивий старий, що п'є каву; серце в мене стислося; я подумала про дідуся — мені страшно від самої думки... і водночас думаю про те враження, яке я справлю в... Це жахливо.
Тіленіус говорив мені про смуток Ґансів у Кубе і пообіцяв гусячих перин та вусів Шварца. А Кубе запросив його прийти поїсти язика єврейки зверху, що кашляє цілий день. Він стверджує, що вона одного разу викашляє свій язик, і цей мерзенник описує, як саме це станеться... і все таке.
Я беру назад безумства, що наважилась написати, і хочу тільки одного — щоб Господь пробачив мені їх. Я їх не стираю, бо... все повинне бути тут, але засуджую їх, зневажаю й благаю Бога пробачити мене. Думаю, починаю розуміти, що Господь не хоче, щоб до Нього зверталися з дурницями... хоч це й суперечить тому уявленню, яке я мала про Нього... але сьогодні вечором у мене немає часу.