П'ятниця, 16 серпня 1878

Після обміну кількома депешами ми їдемо до Парижа. Попри те, що це цілком передбачено й природно, я була б у розпачі, якби трапилося якесь страшне нещастя...
Прощаємося знову з усіма друзями, і завтра вранці о п'ятій — прощай, Зоден, Шварц і Ґанс... Відколи приїхали Канкрін, ми обідаємо за окремим столом і весь день проводимо разом. Хотілося б, щоб ці дружні стосунки не згасли, якщо нам колись доведеться зустрітися знову.
Цей єврей має бути чаклуном, або шпигуном, або чортом. Переслідувати нас більше, ніж він, просто неможливо. Він став кошмаром для всіх нас: цього ранку ми були на балконі Кубе — він прийшов сісти на стілець навпроти; тоді, щоб збити його зі сліду, ми вдали, що змерзли, і пішли додому, а самі вийшли через задні двері, пройшли через пташиний двір і пішли до кондитера Ганнера — ледве ми туди прийшли, як єврей виходив звідти, залишивши там матір, щоб мати змогу повернутися. Ви не уявляєте, яким відразливим, підступним, застиглим, упертим, усміхненим, підлим буває його погляд! Нам усім від нього моторошно; він стежить за нами з першої хвилини свого приїзду в Зоден. У кондитерській — зовсім сивий старий, що п'є каву; серце в мене стислося; я подумала про дідуся — мені боляче від самої думки... і водночас думаю про те враження, яке я справлю в... Це жахливо.
Тіленіус говорив мені про смуток Ґансів у Кубе і пообіцяв гусячого пір'я та вусів Шварца. А Кубе запросив його прийти поїсти язика єврейки з горішнього поверху, що кашляє цілий день. Він стверджує, що вона котрогось дня викашляє свій язик, і цей мерзотник описує, як саме це станеться... і все таке.
Я беру назад безумства, що наважилась написати, і хочу тільки одного — щоб Господь пробачив мені їх. Я їх не стираю, бо... все має бути тут, але засуджую їх, зневажаю й благаю Бога пробачити мене. Здається, я починаю розуміти, що Господь не хоче, щоб до Нього зверталися з дурницями... хоч це й суперечить тому уявленню, яке я мала про Нього... але сьогодні ввечері в мене немає часу.