Вівторок, 6 серпня 1878

Ми йдемо проводити Антонських, що від'їздять... Ось я й без пані Ремблінської, яка вдавала, буцімто захоплена Ґансом, тоді як і я теж вдавала, — на жаль! — що захоплена Шварцем.
Я наділа свій капелюх і прогулялась із усіма, хто залишився... Надто мало — і надто багато...
Мій капелюх розважає мене й розважає Зоден... Я купила у роздавальниці склянок із джерельною водою синю вовняну панчоху, яку та щойно розпочала, — вона ж і показала мені, як це робиться. Я відразу схопила теорію і панчоху, й влаштувалась разом із пані Утін навпроти вікон Ґансів — а також навпроти моїх — в'язати панчоху, поки тітка та інші пішли я не знаю куди стомлюватись у цю спеку. Сестри вже немає, зате є батько — батько Ґансів був дуже збентежений, побачивши мою панчоху... Втім, вони, мабуть, розповіли йому наші витівки за столом... цілком невинні витівки, якими вони й не були б, якби ці нещасливці не розуміли по-російському.
Послухайте — ці люди не якісь вульгарні цивільні, і я змушена зізнатись, що вони викликали в мені величезне захоплення. Годі бути незворушнішими. Їм кажуть, що вони ідіоти, гуси, торгові агенти, що вони гарні, некрасиві, що в них гарні руки, що... все на світі! Вони все розуміють і вдають, ніби нічого, — хіба що час від часу виривається сміх, дуже недоречний.
Очевидно, що з тієї чи іншої причини вони не хочуть знайомитись — але очевидно й те, що вони цікавляться нами і розважаються нами так само, як ми ними.
Я мала довгу розмову з князем Урусовим, коли пані Утін пішла; раптом князь каже мені: — Ось Ґанси.
Ви розумієте, що не можна залишатись спокійною, коли ця серйозна людина, цей державний муж, перервавши посеред роз'яснення глибоких причин війни, говорить вам як про щось цілком природне: ось Ґанси. Слово «Ґанс» мені подобається — вимовлене по-німецьки (Ґанц) воно стрімке, молоде, елегантне, горде; воно підстрибує.
Я зробила шарж на цих дурнів (як у Ніцці) — такий схожий, що гарсон, який приніс піднос, зупинився як вкопаний перед полотном і почав реготати й жестикулювати з таким тупим виглядом, що насправді моє художницьке марнославство заздоволене.
Потім прийшла пані Абаза, і ми стали біля вікна, з якого видно інтер'єр балкона Ґансів; Ґанс щомиті виходив на нас дивитись. Пані Абаза кокетувала і сміялась з недобрим виглядом. Мабуть, через мій капелюх, але сьогодні ми, здається, їх цікавимо — навіть Шварц розчулився і витягнув свій скелет із гамака, підвішеного на балконі, де він відпочиває своїми кістками. Я говорю не про час, коли тут була пані Абаза, а про ранок. На них світло-сірі костюми й солом'яні капелюхи — вузькополі, з загнутими краями. І виглядають дуже охайно — але це не справжні чоловіки: один хворий, інший — дитина, а я думаю про третього — може, тому це так надзвичайно смішно! Надзвичайно — це точне слово, бо це диво: сміятись стільки й так мало.
Пані Ґавіні мені відповідає — чарівна й корисна жінка!
Як дурно, що я не можу змусити вас розділити мою веселість із приводу Ґансів — ви нічого в цьому не розумієте, я й сама мало розумію, крім того, що мені не хочеться від'їжджати з Зодена, до якого я звикла, де не відчуваю жодних неприємностей і де щодня бачу Ґансів. Я міняю манери, стаю спокійною, дуже тихою, лагідною; хочу їх зачарувати — і вони подумають, що я так жартувала лише з іншими. Вони пішли — і я стаю німкенею, в'яжу панчохи, панчоху, яка триватиме вічно, бо я не знаю, як робити п'ятку; я ніколи її не зроблю, і панчоха буде довга, довга, довга — та ще й не довга...
Свята веселість триває. Мені здається, що цей капелюх робить мене несміливою, немовлям, дитиною.
Він у стилі Директорії і трохи Ампір — я відчуваю себе захищеною його козирком і морально, і фізично — і я щаслива...
Ллє як із відра. Я надзвичайно дотепна. Мила Німеччино!
Що за... а втім, ні: мої прогулянки корисні, я читаю і не марную часу. Мудрі люди! Прославте мене.
— О! Так, — каже князь Урусов, — славнозвісний Поль де Кассаньяк!
А я, не подаючи виду, говорю про нього речі, що його возвеличують, — ніби маю в цьому інтерес! Це абсурдно.
Цю тварину нагородять — і він, може, й не знатиме, що завдячує цим мені. Ось що було б мило.

Примітки

Нім. Gans (вимовляється «Ґанц») означає «гуска». Марі бавиться цим прізвиськом-каламбуром братів Гогенлое; на ньому ж тримається жарт із фотографією гуски («портрет того, кого я кохаю») 7 серпня.
Pochade (фр.) — швидкий живописний ескіз, невимушений і жвавий; тут — карикатурний шарж.