Понеділок, 5 серпня 1878

Щоб бути точною, слід сказати, що мої принци зіграли російський гімн, On dit que lʼon te marie і «Марсельєзу». Потім ми їздили до Гомбурґа, який, як ви знаєте, чарівний, парк там чудовий і дуже багато порядних англійців. Почуваєшся там, як в Англії. Серед жахливих туалетів трапляються й справді мальовничі, але незмінно зіпсовані ногами!...
Я повернулася з цілком чарівним капелюшком, знайденим у Гомбурзі. Уявіть собі дивовижний капор із грубої брудно-жовтої соломки з бантом із білого мусліну. З ним маєш вигляд героїні роману. У Гомбурзі майже всі модниці носять такі капелюшки, але в Зодені я буду зовсім сама... капелюхи Ґансів — з такої соломки. Ці Ґанси.
Сьогодні вранці я гуляла і зайшла до католицької церкви; скориставшись цілковитою самотністю, я піднялася на кафедру, до хору, на вівтар і прочитала молитви, написані на табличках, що стоять на вівтарі... Я зробила це, щоб помолитися, бо в мене купа планів і мені потрібна допомога неба... але думка, що я відслужила месу, мене мучить... подумайте, я дзвонила в дзвоник, як роблять священики під час служби... Зрештою, лихого наміру в мене не було...

Примітки

Французька пісня «Кажуть, тебе видають заміж». ↩