Вівторок, 2 липня 1878

Іду до Ґавіні, де зустрічаю принцесу — матір герцога де Ріволʼє, якого бачать у Ніцці й скрізь, — і герцогиню де Валанс. Я дуже добре поводжусь. Потім Ґавіні, тітка й я — на Виставку.
Пан Ґавіні хоче одружити мене з Мультедо. Мені байдуже.
Сьогодні ввечері приходить Александрін від пані Дубельт — вона тут, щоб сплатити борги.
Я знаю, що пані Дубельт мене дуже любить — ось чому я пишу їй листа, над яким раджу вам поміркувати:
[Вівторок, 2 липня 1878] Шановна пані,
Ви завжди були такі чарівні зі мною, що я не вагаючись звертаюсь до вас із маленьким проханням, яке коштуватиме вам лише кількох добрих слів і принесе мені найбільшу й найщирішу радість. Ось про що йдеться.
Один із наших найкращих друзів, майже брат для мене, пан Поль де Кассаньяк, якого ви знаєте принаймні на імʼя, кілька днів тому одружився з вельми поважною панною. І я хотіла б скористатись нагодою цього шлюбу, аби зробити йому щось приємне. Ви знаєте, що у своїй газеті, яку нині багато читають, а також у Національних зборах пан де Кассаньяк завжди попри все і всупереч усім гаряче захищав російський Уряд і нашого Імператора, на яких брутально нападають республіканські газети.
Ви, мабуть, памʼятаєте також, що після надто різкої атаки на Імператора Олександра пан де Кассаньяк виступив із запитом до Уряду у Версалі й і що за інших обставин що в нього були дві дуелі — завжди через памфлети на адресу Імператора, після чого князь Орлов і все посольство залишили візитні картки у пана де Кассаньяка щоб подякувати йому. Що ж — у Парижі роздавалось чимало хрестів, а пана де Кассаньяка забули, жертву, мабуть, якоїсь інтриги, — бо неможливо інакше пояснити це забуття при такій несправедливості.
Якби ви були ласкаві й добрі до мене, шановна пані, ви могли б сказати кілька слів кому слід, і хоча б хрест Святого Станіслава виправив би впливову людину й виправити забуття, що є майже образою, і винагородив би впливову людину, яка це оцінила б тим більше що Росія не розточує своїх хрестів, як певні екзотичні держави, — зовсім інша справа тим більше що Росія — мало не єдина країна, яка його не нагородила, і що врешті-решт російський хрест куди приємніший, ніж Лев і Сонце Шаха Персії, яким нагородили нещодавно.
Панна Александрін була у нас сьогодні ввечері, і ми доручили їй.. і т. д. і т. п.» — Тисяча любʼязностей, які я їй кажу на кінець.
Я б хотіла надіслати йому Святого Станіслава разом зі своєю візитівкою. Діна запевняє, що я просто дурна, коли й досі вважаю його чимось путнім, — що він прийме орден і нічого не відчує. І що якби я надіслала йому 20 000 фр., він поклав би їх у кишеню й навіть не завдав би собі клопоту подякувати.
Я думаю, що вона права щодо 20 000 фр., але все ж вважаю, що хрест справить добре враження і що це один із добрих способів викликати в нього жаль, який оплатить мій власний.
Він тут, Покійний, — пише розважливі статті в «Ле Пеї». Якби він був менш дурним, якби я була менш безумною... ми вдвох здивували б Європу, а тепер... Він серйозно впав у моїх очах — я цьому рада, але мене мучить думка, що попри все, що є зараз, було б чудово, якби все було інакше...
навскоси
Мені прикро так само за нього, як і за себе.
Перечитую нотатку з «Фіґаро» і не вірю своїм очам. Я не можу усвідомити цей кінець — так само як не могла усвідомити смерть Валіцького.
Повертаємось з Оранжереї, де співають московські циганки.