Четвер, 20 червня 1878.

Великий військовий огляд, на який я не йду — маючи квитки, але... я нічого не можу вам сказати, я така схвильована і так надзвичайно збентежена, не розуміючи нічого. Кожна година, що минає... до того ж я голосно заявила, що хочу зруйнувати це весілля. Як! Не знаю — хотіла б розповісти все по порядку. Об одинадцятій я у Ґавіні, ні — пізніше, не можу нічого сказати.
Ось що: у Ґавіні я розповідаю, що одна шведська дівчина з моїх знайомих засмучена весіллям Кассаньяка. Що вона багата й гарна. Ґавіні каже, що береться це влаштувати — аби лише шведка дала йому дозвіл. Ґавіні цього вечора їдуть до іспанської королеви; я кажу йому, що шведка теж їде. О другій я повертаюся до них під приводом привезти ананас, який я нібито отримала з Ніцци, — насправді це щоб прощупати ґрунт для себе; але тут, хоч там і були якась дама й якийсь пан, я починаю зубоскалити — не люблю цього слова, бо моє зубоскальство дотепне, тонке й пристойне.
Я кажу їм, що шалено закохана в Кассаньяка і вийшла б за нього заміж — вони, звісно, не вірять жодному слову. Сміємось, я жартую, співаю, розповідаю, вражаю, розважаю, чарую — все що завгодно — і йдіть до чорта.
Потім ми йдемо зустрічати повернення з Огляду. Я гарна, але мучуся! Мадам Ґавіні прочить мені Мультедо — я відмовляю негайно і одностайно всіма своїми почуттями.
Відповіді немає — я пишу записку, що додається нижче.
[Четвер, 20 червня 1878]
Ви даремно не відповідаєте — те, що я маю вам сказати, анітрохи не схоже на те, що ви можете припускати.
Зробіть мені послугу — прийміть мене завтра, в пʼятницю ввечері, у вас вдома або біля дверей мого екіпажу. Це мене безмежно зобовʼяже. Я пришлю по відповідь до вашої газети з 10 до 11-ї.
Для мене вкрай важливо побачити вас.
Я думала, що помру від нетерпіння.
Мені конче потрібно з ним поговорити і чогось добитися — будь-яким чином. Єдина неможливість — якщо він її кохає, але це навряд чи! Боже, зроби так, щоб я його побачила. Подумай, про що тут ідеться, Боже.
Я стільки передумала, стільки зробила, стільки сказала, що не можу нічого написати. Згадайте бал Вадінґтон — там ішлося лише про бал, а тут — щось страшне, остаточне, кожна година — вічність.
Боже, змилуйся ж наді мною! Ґавіні кажуть, що Кассаньяк заслуговує лише на Акар, і що я надто гарна, надто багата, надто хороша для нього.
Ну ж бо, Боже, неможливо, щоб ти мене покинув у такий момент. Я готова пожертвувати всім — багатством, іменем, сукнями, світом, балами, кіньми — мені нічого не треба, тому що якщо... у мене буде все — і слава, і щастя, — так що, жертвуючи всім, я не жертвую Нічим. Ну ж бо, свята Маріє, я не жартую, це не примха... кумедно — коли це здається можливим, я майже байдужа, але коли здається неможливим — я вмираю!
Він кілька разів запитував мене мимохідь про деякі речі — про мої кишенькові гроші, про моє придане (говорячи про Ґамбетту), — на що я відповідала самими дурницями.
Якби я зрозуміла й захотіла — я могла б це зробити, і подумати тільки — я могла б це зробити!
Я щойно зімпровізувала листа і зовсім спокійна.