Середа, 19 червня 1878.

Полудень. Я все малюю, але голова не тут. Як же ця голова працює — це дивовижно, тим паче що ще не вигадала жодного засобу. Засобу? Так — щоб Кассаньяк не одружувався. Ви розумієте, що не можна пропустити таке, не зчинивши галасу. Якщо зрештою це лише шлюб із розрахунку — я ніколи не пробачу собі бездіяльності. Минулої суботи, пʼять днів тому, він сповіщав одному зі своїх друзів, що дещо затівається, але ще нічого не вирішено. За пʼять днів!... Уже чотири-пʼять днів у мене є ідея, яку мені дуже важко сформулювати. Думаю, що тепер вона визріла... а що як занадто пізно...
Восьма вечора. Моліться за мене — я спробую засіб небезпечний, страшний, але принаймні зроблю все можливе.
Моліться за мене!
Північ. Ось що сталось. Ми були у Лаферʼєр, де я дізналась лише таке: весілля мало відбутись у цю суботу, але через жалобу в родині Акар його перенесли, і тепер чекають нового сигналу, щоб пошити Білу Сукню, яку вже скроєно.
Саме тоді до кімнати входить жінка двадцяти шести — двадцяти восьми років, брюнетка, худорлява, з виглядом крамничної панночки або танцівниці, яка ввечері фарбується, а вдень бліда і втомлена на вигляд. Гарні очі, але короткозора. Це була вона. Обурена виглядом цієї істоти, я миттю прийняла рішення, вважаючи, що великому лихові потрібні великі засоби. Як я кипіла, знемагала, страждала, чекаючи своєї черги на примірку.
Вона родичка Антонеллі... прокляте племʼя...
При вигляді цієї жінки мене охопило шалене бажання сміятися з усіх наших гарних фраз про красу, біляве волосся, статуарність, витонченість, ніжки. Який жах!
Пан Ґавіні заходив до нас і, говорячи про все це, сказав, що Кассаньяки дуже щасливі, що знайшли придане в 400 000 франків. Він ставить Кассаньяків дуже низько, що мене підбадьорює; до того ж — це така сама гарячка, як бал Вадінґтон або суботнє засідання. Я йду до де Дайєнс, яка відмовляється мені допомогти під приводом моралі.
Тоді я думаю зробити це сама, але під час вечері Діна, сміючись, пропонує посватати її за нього — із приданим 75 000 франків ренти і вдвічі більше після смерті батьків. Просто щоб подивитись. Ця ангельська істота рятує мене з жахливого становища. Ми вирушаємо: Діна не повинна входити, я — у вуалі. Я сказала б йому речі на кшталт уривків нижче і наостанок запропонувала б йому свою кузину і т. д.
Якщо правда, що ви робите лише вульгарну міщанську угоду, негідну вас.
Якщо правда, що ви принижуєте себе до вульгарної міщанської угоди, негідної вас, — то чому ця, а не інша, багатша і принаймні настільки ж гідна в усіх відношеннях, яка тільки й просить пожертвувати всіма своїми гордощами і прийти лягти до ваших ніг — покірна й віддана, як пес. Ви так заплутались, що вважаєте себе закоханим у посередню жінку, яка буде вести вас, опускаючи очі. Але якщо ви кохаєте — забудьте чесно цю чесну й просту пропозицію.
Облиште цю вульгарну й міщанську угоду, яка принижує ваш характер — і раз уже ви погоджуєтесь на шлюб із розрахунку, то чому ця, а не інша, багатша, більш гідна вас, яка тільки й просить пожертвувати всіма своїми гордощами і прийти лягти до ваших ніг — покірна й віддана, як пес.
Ви так заплутались, що вважаєте себе закоханим. Ви не будете щасливі з посередньою жінкою, не молодою, хоч і розумною — домовлені шлюби не у вашій природі. Безглуздя — говорити вам все це, але не можна пропустити таке, не зчинивши галасу! Ще є час — там утішаться попри всі красиві слова, але тут — ніколи не утішаться. Та й... кожен за себе!
Жартівлива й зворушлива захисна промова
Якщо правда, що ви одружуєтеся лише з розрахунку, знайте, що є жінка багатша і, мабуть, більш гідна вас, яка тільки й просить пожертвувати всіма своїми гордощами і прийти лягти до ваших ніг — покірна й віддана, як пес. Знайте також, що добрим чоловіком, як і доброю матірʼю родини, стає лише
по-справжньому вища істота. Добрі дівиці часто виростають у легковажних жінок.
Його не було вдома. Ми йдемо до Музе по маму, і утрьох ламаємо голову, щоб знайти вихід. Я написала йому ось це. А якщо він не відповість — напишу сама і піду... сама.
[Середа, 19 червня 1878] Пане,
Я вкрай терміново маю поговорити з вами про найсерйозніші речі. Це не жарт і не донос. Прошу вас наполегливо бути вдома або призначити мені зустріч в іншому місці в четвер о девʼятій вечора. За відповіддю заїдуть упродовж дня. Дуже шкодую, що не можу підписатися — моє винятково делікатне становище змушує мене до цілковитої стриманості.
Переписаний листLettre de Marie à Paul de Cassagnac, 19 juin 1878
Тут вже не до жартів — небезпека поруч, у двох кроках; діяти зараз чи ніколи.
Я вбила б себе, якби не зробила неможливого.
Мама запитала, чи вийду я за нього заміж. Я відповіла: Я сказала б «так», щоб зруйнувати це весілля, а потім сама розірвала б. Це підлість, і насправді я так не думаю.
Я не думала, що це буде правдою. Але вона стара, стомлена. Цілком неможливо, щоб він її кохав.
Мені здається, що я, сама того не підозрюючи, — велика жінка. Немає такої істоти, яка не говорила б про мене хоч щось. Знаєте, що кажуть? Кажуть, що я донька голландського короля. Оце було б непогано.
Я сказала «молода дівиця», говорячи про панну Акар.
— Не знаю, чи вона дівиця, — сказала мама, — але напевно знаю, що вона не молода.