П'ятниця, 14 червня 1878.

П'ятниця, 14 червня 1878. Я запросила мадам Ґавіні приїхати з нами на Великий приз і ходила розповідати Музе про свої поїздки до Версалю; Музе в обмін повідомила мені, що Кассаньяк по вуха в боргах, що він одружується, і що мадам Прессек повернулась до Алжиру до свого чоловіка.
Плітки з самого дна. Все одно... щоразу, коли мені говорять про це весілля, — це новий біль.
Я знаходжу це в книзі, і оскільки це стосується певних речей, що трапились зі мною, копіюю дослівно. Скільки разів мені доводилось соромитись отак... але читайте:
«Для боязкої й ніжної жінки немає нічого гіршого за муку, коли вона дозволила собі в присутності чоловіка щось, через що вважає за необхідне почервоніти; я переконаний, що жінка з певною гордістю воліла б тисячу смертей. (Для цього навіть не треба бути боязкою й ніжною.) Невелика вільність, узята з ніжного боку чоловіком, якого любиш, дає мить гострого задоволення; якщо ж він неначе ганить це або просто не втішається ним із захватом, вона має залишити в душі жахливий сумнів.
Для жінки, що стоїть вище вульгарності, є лише виграш від вкрай стриманих манер.
Гра нерівна: проти маленького задоволення чи переваги здатись трохи привабливішою ставиш на карту небезпеку пекучого каяття і почуття сорому, яке мусить зробити навіть коханця менш дорогим. Вечір, проведений весело, безтурботно і ні про що не думаючи, дорого коштує за такою ціною. Вигляд коханця, з яким боїшся мати цей рід провини, мусить ставати огидним протягом кількох днів. Чи ж можна дивуватися силі звички, найменші порушення якої спокутуються найжахливішим соромом?»
Цієї ночі мені снився цілком приємний сон. Мені снилось, що
ми з Кассаньяком трималися трохи тісніше, ніж під руку... нічого непристойного, о! ні, але ми говорили зовсім близько... я тулилась до нього, як того останнього вечора на вулиці де Булонь, 10 біс, — по-братерськи, але так... добре.
А потім це був пес, що йшов за мною. Пес — добрий знак. Але решта погана... ви бачите, що мені сказала Музе.
Він по вуха в боргах, він одружується з цією мадемуазель, щоб вибратися з них, мабуть... а якби я пішла і сказала йому: не одружуйтесь із нею, я готова вийти за вас! А якби він відповів мені ні?
Це Музе підказала мені цю ідею — вона переконана, що він сказав би так; вона не бачить його так, як я бачу, — я, схоже, бачу його більшим за натуру.
Яка мерзота — це життя!