П'ятниця, 14 червня 1878.

П'ятниця, 14 червня 1878. Я запросила мадам Ґавіні приїхати з нами на Великий приз і ходила розповідати Музе про свої поїздки до Версалю; Музе в обмін повідомила мені, що Кассаньяк по вуха в боргах, що він одружується, і що мадам Прессек повернулась до Алжиру до свого чоловіка.
Плітки з нижніх класів. Все одно... щоразу, коли мені говорять про це весілля, — це новий біль.
Я знаходжу це в книзі, і оскільки це стосується певних речей, що трапились зі мною, копіюю дослівно. Скільки разів мені доводилось соромитись отак... але читайте:
«Для боязкої й ніжної жінки немає нічого гіршого за муку, коли вона дозволила собі в присутності чоловіка щось, через що вважає за необхідне почервоніти; я переконаний, що жінка з певною гордістю воліла б тисячу смертей. (Для цього навіть не треба бути боязкою й ніжною.) Невелика вільність, узята з ніжного боку чоловіком, якого любиш, дає мить гострого задоволення; якщо він має вигляд такого, що засуджує це або просто не насолоджується ним захоплено, вона має залишити в душі жахливий сумнів.
Для жінки, що стоїть вище вульгарності, є лише виграш від вкрай стриманих манер.
Гра нерівна: ризикуєш, заради маленького задоволення або заради переваги здатись трохи привабливішою, небезпекою пекучого каяття і почуття сорому, яке мусить зробити навіть коханця менш дорогим. Вечір, проведений весело, безтурботно і ні про що не думаючи, дорого коштує за такою ціною. Вигляд коханця, з яким боїшся мати цей рід провини, мусить ставати огидним протягом кількох днів. Можна дивуватись силі звички, найменші порушення якої спокутуються найжахливішим соромом?»
Цієї ночі мені снився цілком приємний сон. Мені снилось, що
ми з Кассаньяком трималися трохи тісніше, ніж під руку... нічого непристойного, о! ні, але ми говорили зовсім близько... я тулилась до нього, як того останнього вечора на вулиці де Булонь, 10 біс, — по-братерськи, але так... добре.
А потім це був пес, що йшов за мною. Пес — добрий знак. Але решта погана... ви бачите, що мені сказала Музе.
Він по вуха в боргах, він одружується з цією мадемуазель, щоб вибратися з них, мабуть... а якби я пішла і сказала йому: не одружуйтесь із нею, я готова вийти за вас! А якби він відповів мені ні?
Це Музе підказала мені цю ідею — вона переконана, що він сказав би так; вона не бачить його так, як я бачу, — я, схоже, бачу його більшим за натуру.
Яка мерзота — це життя!