Середа, 12 червня 1878.

Мадам Ґавіні склала візит мамі — а я тоді ходила до кравців із тіткою, Діною та Марі.
Який мокрий феєрверк вчора!! Заради Бога, не думаймо про це!
Тепер вдома вважають, що я голова бонапартистської партії і що Кассаньяк збирається зробити мені пропозицію.
Завтра я повертаюся до роботи, так занедбаної з суботи; мене гризе сумління, і завтра все увійде у звичну колію. Ввечері у мене буде достатньо часу для своїх справ.
Пан Руер здивував мене не одним. Насамперед своєю бадьорістю — він, якого я вважала поважним, повільним, немічним, стрибав з екіпажу, подавав руку, платив за фіакр, збігав сходами. А потім — своїми ідеями. Напівосвіта, каже він, породжує відчуття свого права і цілковите заперечення будь-якої влади; неможливо, щоб усі були цілком освіченими, хіба що народжуватись такими — чого ще не винайшли. Отже, він проголошує блага невігластва (хоч і каже, що вирішити це дуже складно) і стверджує, що газети — це отрута, розсипана на людному шляху.
Ви розумієте, з якою цікавістю я роздивлялася й слухала його — віце-Імператора. Але мені тут не потрібно давати вам своїх оцінок — по-перше, тому, що я недостатньо його бачила, а по-друге, тому, що сьогодні ввечері я до цього не схильна. Він розповів нам кілька цікавих речей, які він мав змогу знати достеменно, — про замах 67-го проти нашого Імператора, і потім речі про його імператорську родину, і спитав, чи знайомі ми з Принцом Імперіальним. Звичайно ні, але... саме сьогодні. Як безглуздо розповідати все наперед, та й до того ж справа не в маленькому Бадінге. Ви розумієте, що я була правовірна з верховодою бонапартців, — я навіть здивована своїми делікатними лестощами й тактом. Ґавіні і барон Ларре, здавалось, цілком мене схвалювали, і пан Руер сам був задоволений — не будь він задоволений, він покинув би нас там. Але який мокрий феєрверк!!!
При мені говорили про голосування, закони, брошури, вірних, зрадників; я слухала — о! ще б пак. Це було як відкрити двері в рай.
Я, проте, сказала, що жінки не повинні ні в що втручатися, бо можуть лише нашкодити й недостатньо серйозні, щоб не бути надмірними (?)
Я шкодую, що я жінка, а пан Руер — що чоловік: жінки, каже він, не мають тих тягот і клопотів, що є в нас.
— Дозвольте мені сказати вам, пане, що і в тих, і в тих їх однаково. Тільки прикрощі чоловіків приносять їм пошану, мудрість, популярність, тоді як прикрощі жінок не приносять нічого.
— Ви вважаєте, отже, мадемуазель, що це завжди приносить всі ці речі?
— Я вважаю, пане, що це залежить від чоловіків.
Не думайте, що я підійшла до нього так відразу. Я лишалась принаймні десять хвилин досить розгубленою, бо старий лис, здавалось, не був у захваті від представлення. Хочете знати одну річ? Я в захваті.
Тепер мені хочеться розповісти вам усі гарні речі, що я казала... не слід; скажу вам, що я докладала всіх зусиль, щоб не говорити банальностей і здаватись сповненою здорового глузду. Так ви уявите собі краще, ніж воно було насправді...
Ґавіні, вклоняючись мені, казав, що бонапартисти щасливі, коли їм симпатизують гарні жінки.
— Пане, — відповіла я йому, звертаючись до пана Руера, — я прихильна до вашої партії не як жінка — я прихильна до вас як чесна людина.

Примітки

«Віце-Імператор» — жартівливе прізвисько пана Руера: Ежен Руер (1814–1884) був наймогутнішим міністром Наполеона III і вважався неофіційним співправителем. ↩
«Бадінге» (Badinguet) — зневажливе прізвисько Наполеона III, від імені робітника, в одязі якого він утік з вʼязниці в 1846 р. ↩