П'ятниця, 7 червня 1878.

П'ятниця, 7 червня 1878. Благодійний ярмарок у саду Оранжереї, влаштований найзнатнішими дамами Парижа. Ми йдемо туди досить елегантно, слава Богу. Бути тим, чим я там була серед усіх цих дам, — це добрий знак, запевняю вас.
Квитки не надходять!
Я прогулювалась у Лісі (у нас є свій вісімкопружинний екіпаж) у владі жорстокої тривоги... Га? Як раптом проїжджає ландо, і якась дама нас вітає. Мадам Ґавіні. Пан Ґавіні — префект Альп-Марітім за Імперії, тепер депутат. Ми зустрічали її одного разу у Дубельт.
В Оранжереї Блан прийшов до нас поговорити — досить холодний і дуже змінений у своїх манерах. Дивна річ.
Розалі не змогла дістати квитків — це справжня лють через це засідання.
Мама не наносила візиту мадам Ґавіні. Все одно — о сьомій із половиною я йду туди, але оскільки вона сиділа за столом із гостями, я оголошую про свій прихід на дев'яту. О дев'ятій приходжу й пояснюю з такою ж переконливою, що й незв'язною манерою мету. Мене приймають із розкритими обіймами. Там виявляються три різновиди депутатів, які, бачачи, як я плутаюся в лестощах, благаннях, жартах, ефектних фразах у стилі Пополя, живо зацікавлюються моєю долею.
Одне слово, кожен готовий мені допомогти, і Ґавіні радить мені їхати до Версалю — він нічого не обіцяє, але зробить неможливе, щоб провести мене. Цей жалюгідний Блан, якого я ненавиджу всією душею за його підлий характер і фальшиву боягузливу мораль, — Блан гарно підгадив мені у Кассаньяка.
Я все ж хотіла б знати, яке становище мадам Ґавіні, бо... ось, тижень чи два тому я думала про неї. Як так виходить. Вона була така люб'язна, що я боюся, чи не [є] вона непристойною...
Вона вважає нас старими знайомими з Ніцци.
В усякому разі Розалі буде на роздачі двадцяти п'яти квитків на публічну трибуну, і якщо є можливість, я піду туди з сивим волоссям і в окулярах. Кажуть, питання Кассаньяка може розглядатись лише у вівторок. Це було б чудово. Попри все це ми кинули Йорк, яку мали везти ввечері до Оранжереї. Ми лише зайшли і вийшли о десятій. На виході — Маркуар. Я докоряю йому за недбалість і сміюся як завжди.
Втім, все це разом із цим Версалем...
Ви знаєте, що таке Кассаньяк? Чи хочете знати мою думку про нього — як і щодо політики тоді, справжню, щиру? Ось. Поль де Кассаньяк — це величезний блазень узагалі і шахрай зокрема. Зі мною він поводився просто грубо. Я йому цього не забуду. Але його засідання буде блискучим — він майже голова блазнів Імперії, йому честь відстоювати цю почесну справу. Відверто кажучи, я починаю відчувати до цього чудового мулата певну огиду: нехай не закоханий — гаразд; але нехай хоч буде ввічливим. Байдужість інших... туди-сюди-назад, з усіма однаково, з принцесами, як і зі мною; але Кассаньяк — друг, той брат... Я розумію, що це жарт, але яка різниця; не вимагаєш нічого серйозного, але навіть у жарті є поважання, без якого не обійтися. Отже, весь мій захват ньюфаундлендом пропав, і мені було б прикро, якби я знову почала цінувати його.
Якщо б я могла загубитись у бонапартистському світі — водночас зневажаючи його... але чи справді я його зневажаю? Я можу в глибині душі надавати перевагу Республіці, але що мені Імпе-рія? Я буду тієї партії, яка найкраще мені служитиме. Я не роблю нічого поганого, оскільки це нікому не шкодить — я не вчиняю жодної підлості, будучи іноземкою і не будучи нічим особисто.
Нехай Кассаньяк одружується хоч двадцять три рази, якщо йому так подобається.
Мені вже не приємно говорити про нього. Він не такий, яким я його вважала... Тобто він, як і я, нерівний і примхливий, чорт забирай! Нехай собі. Провина моя — мені залишалось лише йому сподобатись, і він би лежав у мене в ногах. Не хочу скаржитися на нього — огидно ставати в ряди ображених. Просто на мить я думала, що він матиме для мене велике значення. Глибока помилка! Слава Богу, я більше не поклоняюся тим, хто не поклоняється мені. Аби лише ця тварина не занадто піднялася — я знову почну шкодувати про його дружбу.

Примітки

«Вісімкопружинний екіпаж» (huit-ressorts) — розкішний приватний екіпаж на вісьмох ресорах, ознака суспільного стану.