Пʼятниця, 26 квітня 1878 р.

Принаймні тут він не збрехав, кажучи, що має писати довгу статтю. Я прочитала її, як завжди.
Але який жах сьогодні вранці! Дідусь ледь не помер. Слава Богу, йому краще.
Ми йдемо о третій до церкви — це наша Страсна пʼятниця. Все це нагадує мені про мій обіт і про обіцянку минулої неділі… я тільки й хочу її дотримати.
Ах! Якби вже настав понеділок, щоб серйозно поновити заняття, так марно перервані витворами Шеппі!
Вчора я була не дурніша, ніж ті рази, коли в мене є ті гострі слова, які так обожнює Мультедо. Якби вірити тому, що каже мій брат, можна б зовсім збожеволіти через одну лише ніжку. Це його слабке, хворобливе місце.
Хатина і її ніжка!! Ось його девіз. На щастя, я не вірю тому, що він каже, — інакше мені б довелося повірити, що я — найдивовижніша на світі дивина. І все це з братерського та мистецького погляду… просто чарівно. Щодо моєї дотепності — він нічого прямо й різко мені про неї не казав, але я маю всі підстави вважати, що я шалено кумедна…
Оце клятий жартівник! О! ось моя скромність заговорила. Та байдуже — я ще трохи перебуваю під чарами лестощів, таких лестивих і так вправно піднесених. Вчора він був у доброму гуморі, цей диявольський чоловік; щодо мене — я ніяк не могла бути кокеткою, зовсім забула, що треба, і довелося задовольнитися цілком природною поведінкою. Коли я в доброму гуморі, мені треба всім робити приємне; Кассаньяку також, мабуть; отже, я нічим не хвалюся — хіба тільки: якщо, розвеселившись з якоюсь панночкою Акар, він прийде до нас із любʼязностями. Ну й ну! При всій своїй безкорисливості я б вважала це страшенно огидним.
Який стиль, яка мова! Видно, що я бачилася з Полем де Кассаньяком.

Примітки

Російська церква трималася юліанського календаря: 1878 року православний Великдень припав на 28 квітня (за григоріанським календарем), отже, Страсна пʼятниця — на 26 квітня, на тиждень пізніше від католицької (19 квітня). ↩
В оригіналі французькою: «Bigre». ↩