Четвер, 18 квітня 1878 р.

Відтоді як [Замазані слова: Шеппі малює] мої ноги, я пишу, позуючи. Добре, що цей малюнок вийшов поганим — його вже не треба нікому давати.
Я ходила до церкви з пані моєю матір'ю, яку ображала всю дорогу, нітрохи не боячись пекла, — бо їй байдуже, що губить своїх дітей і робить їм життя гіршим, ніж вуличним собакам. Вона сказала лікарям, що ні в що не втручається і що зрештою // нічого надзвичайного не робить.
Та облишмо це — що б я не казала, завжди здаватимуся чудовиськом, бо дозволяю собі поводитися з жінкою, яка через безглуздість жертвує дітьми, так, як вона того заслуговує, замість мовчати.
Проте я б не хотіла, щоб уявляли собі надто великі жахи про неї — адже вона божевільна, я хочу в це вірити: божевільна, або дурна, або отупіла, або слабка, або ДОБРА.
Якби я не позувала, я б не сказала й половини того, що кажу про чудовисько і про Поля де Кассаньяка. Втрата цієї великої людини засмутить мене не більше, ніж втрата Пінчо, — і тут я думаю про підручник Епіктета^1^, за яким ніщо не заважає мені сприймати ці прикрощі як приємні речі. Цілком очевидно, що Пополь не дбає про мене… як про подругу — хіба трохи. Я теж можу засмутитися через втрату друга… Це, мабуть, молодість, але я ніколи не могла по-справжньому відчути дружби і погано розумію це почуття, безсумнівно, похвальне.

^1^ Enchiridion Епіктета (бл. 125 р. н. е.) — стислий виклад стоїчної філософії; Марі посилається на його настанови про те, як зберігати душевну рівновагу перед лицем незалежних від нас обставин.
Як же я рада бути на горі: можу холоднокровно судити й розповідати вам усе, що спадає мені на думку, не боячись здатися підозрілою — ні вам, ні собі.
Дружба! Якби мій так званий друг ставився до мене як до справжньої подруги, приходив часто тощо… [Замазане слово: я] — я впевнена в одному: я б любила його набагато більше, ніж слід, дійшла б навіть до того, що любила б лише його, — це було б серйозно, але не дивно, бо я нікого не люблю. Це було б прекрасне почуття, чесне слово, я вклала б у нього всі свої здібності до кохання, які, не знайшовши застосування, є найбільшими й найдивовижнішими у світі.
Я переконана, що в коханні я була б ідеальною — бо ніде не читала, не бачила, не чула такої тонкості почуттів, як моя. Святість і делікатність, які я оскверняю й затьмарюю грубими словами та вульгарними жартами, бо їм поки немає де знайти застосування… Бідна дівчина, скажете ви.
Ти, мабуть, думаєш, що є чоловіки — навіть ті, що найбільше тебе кохатимуть, — здатні відповісти на всі ті дивовижні речі, що ти уявила? Безперечно, є, хоча б один. Я навіть думаю, що Поль де Кассаньяк на це здатний, — адже він схожий на мене настільки, наскільки взагалі можна бути схожим. Без нього сподіваюся, що знайдеться інший… або ж знайду когось, кому припишу всі достоїнства, яких вимагаю, — але тоді розчарування неминуче, і мої бідні небесні прагнення підуть до біса або знову починатимуть свої пошуки, [Замазані слова: поки душа не стане] цілком пересиченою й змиреною…
Шеппі співає, і мене саму охопили якісь шалені веселощі — незрозуміло чому.
Я б могла… така я дурепа; я б змогла задовольнитися дружбою, аби тільки для інших не було нічого більшого. Зрештою, все інше — лише наслідок такого кохання, яке я спроможна… ця диявольська французька мова, а кращої я все ж не знаю.
Щойно говорила з Шеппі про будову очей. Мультедо робить мене грубою твариною, той інший міг би зробити мене янголом — і не міг, і ніколи не давав мені нічого, крім найвищих думок, — попри дрібні низькості, що приходили мені на думку того вечора, коли ми застали його в блакитно-червоному халаті… але ці дрібні низькості не мали в собі нічого брудного, нічого розбещеного. У мене болить голова.
[Закреслені рядки: Сьогодні вранці в майстерні я думала, мріяла про щось інше й запитала себе: якби я була така ж скривджена й розлючена, як на малого Лардерея, чи бажала б смерті Кассаньяку (проти якого нічого не маю — я лише уявляю, що б робила, якби так сталося) — але ні! Я б ніколи цього не хотіла, бо казала собі: що б я тоді]
Щоб добре в усьому розібратися і для власної розваги я порівнюю й припускаю; і сьогодні вранці, мріючи про тисячу дрібниць, я запитала себе: а якби… ці фантазії дуже важко висловити, думаєш їх — але написані, вони стають надто значущими й виглядають реальністю, тоді як це лише здогадки, припущення в хмарах… у стані пару, — отже, я запитала себе: якби я була скривджена й розлючена на Поля де Кассаньяка, чи бажала б його смерті від любові, як це бувало з іншими? І ось що я собі відповіла з певним здивуванням: НІ.
Бо щоб бажати смерті чоловіка, треба вірити, що на землі залишиться щось, що могло б прив'язати вас до неї, коли він
там не буде. Це радше моя звичка — бажати смерті тим, хто чинить не по-моєму: вони мені перечать, і найпростіше — знищити їх хоча б в уяві. Але тут — ні, навіть насправді я б почувала себе загубленою, якби цей пан подався услід за своїм імператором.
Мабуть, я тішу себе ілюзіями, але мені здається, що було б шкода не покохати його цілком. І яку насолоду ви хочете мати (навіть не від його смерті) з того моменту, як його більше немає? Живуть завжди заради когось: виходять заради когось, одягають певну сукню через когось або щоб сподобатися комусь, говорять певне — щоб почув якийсь чоловік чи жінка. Мені часто доводилося жити заради жінок або старих людей. Та як же ви хочете, щоб бажали зникнення того, заради кого живуть? Хіба що самому вмерти відразу — інакше це неможливо.
Чекаю на винагороду за вчорашній день.
Треба познайомитися з паном Ґамбеттою. Я буду серйозною з ним… але ж він не з опозиції! Ах, та все одно — він був би могутнім другом… так, Боже мій, якби це було можливо! Бували жінки, що домагалися всього лише дотепністю. Значить, я дурна? Принцеса Трубецька дурна — але вона принцеса Трубецька; кажуть також, що за браком дотепності в неї більше інтриг, ніж у двох дотепних жінок разом.
Ґамбетта дістався їй у спадок від пана Тьєра. Я страшенно хотіла б із ним познайомитися — він достатньо огидний, щоб нічого не можна було сказати і щоб я почувалась вільно. Зачекаємо на його повернення й постараємося зробити його другом, хоча б заради того, щоб зробити щось неприємне Кассаньяку, який не зумів мене оцінити. Запевняю вас, що в певному середовищі я була б чогось варта. Щодо кохання — це добре, коли я жартую; тепер я серйозна… Може, це моя провина: я завжди тільки блазнювала при ньому.