Четвер, 18 квітня 1878 р.

З тих пір як [Замазані слова: Шеппі малює] мої ноги, я пишу, позуючи. Добре, що цей малюнок вийшов поганим — його вже не треба нікому давати.
Я ходила до церкви з пані моєю матір'ю, яку ображала всю дорогу, нітрохи не боячись пекла, — бо їй байдуже, що губить своїх дітей і робить їм життя гіршим, ніж вуличним собакам. Вона сказала лікарям, що ні в що не втручається і що зрештою // нічого надзвичайного не робить.
Та облишмо це — що б я не казала, завжди виглядатиму чудовиськом, бо дозволяю собі поводитися з жінкою, яка через безглуздість жертвує дітьми, так, як вона того заслуговує, замість мовчати.
Проте я б не хотіла, щоб уявляли собі надто великі жахи про неї — адже вона божевільна, я хочу в це вірити: божевільна, або дурна, або отупіла, або слабка, або ДОБРА.
Якби я не позувала, я б не сказала й половини того, що кажу про виродка і про Поля де Кассаньяка. Втрата цього великого чоловіка засмутить мене не більше, ніж втрата Пінчо, — і тут я думаю про підручник Епіктета^1^,

^1^ Enchiridion Епіктета (бл. 125 р. н. е.) — стислий виклад стоїчної філософії; Марі посилається на його настанови про те, як зберігати душевну рівновагу перед лицем незалежних від нас обставин.
Як же я рада бути на горі: можу холоднокровно судити й розповідати вам усе, що спадає мені на думку, не боячись здатися підозрілою — ні вам, ні собі.
Дружба! Якби мій так званий друг ставився до мене як до справжньої подруги, приходив часто тощо… [Замазане слово: я] — я впевнена в одному: я б любила його набагато більше, ніж слід, дійшла б навіть до того, що любила б лише його, — це було б серйозно, але не дивно, бо я нікого не люблю. Це було б прекрасне почуття, чесне слово, я вклала б у нього всі свої здібності до кохання, які за відсутності застосування є найбільшими й найдивовижнішими у світі.
Я переконана, що в коханні я була б ідеальною — бо ніде не читала, не бачила, не чула такої тонкості почуттів, як моя. Святість і делікатність, які я оскверняю й затьмарюю грубими словами та вульгарними жартами, бо їм поки немає де знайти застосування… Бідна дівчина, скажете ви.
Ти, мабуть, думаєш, що є чоловіки — навіть ті, що найбільше тебе кохатимуть, — здатні відповісти на всі ті дивовижні речі, що ти уявила? Безперечно, є, хоча б один. Я навіть думаю, що Поль де Кассаньяк на це здатний, — адже він схожий на мене настільки, наскільки взагалі можна бути схожим. Без нього сподіваюся, що знайдеться інший… або ж знайду когось, кому припишу всі достоїнства, яких вимагаю, — але тоді розчарування неминуче, і мої бідні небесні прагнення підуть до біса або знову починатимуть свої пошуки, [Замазані слова: поки душа не стане] цілком пересиченою й змиреною…
Шеппі співає, і я сама в якомусь шаленому веселощі — незрозуміло чому.
Я б могла… така я дурепа; я б змогла задовольнитися дружбою, аби тільки для інших не було нічого більшого. Зрештою, все інше — лише наслідок такого кохання, яке я спроможна… ця диявольська французька мова, а кращої я все ж не знаю.
Щойно говорила з Шеппі про будову очей. Мультедо робить мене грубою твариною, той інший міг би зробити мене янголом — і не міг, і ніколи не давав мені нічого, крім найвищих думок, — попри дрібні низькості, що приходили мені на думку того вечора, коли ми застали його в блакитно-червоному халаті… але ці дрібні низькості не мали в собі нічого брудного, нічого розбещеного. У мене болить голова.
[Закреслені рядки: Сьогодні вранці в майстерні я думала, мріяла про щось інше й запитала себе: якщо б я була така ж скривджена й розлючена, як на малого Лардерея, чи бажала б смерті Кассаньяку (проти якого нічого не маю — я лише уявляю, що б робила, якби так сталося) — але ні! Я б ніколи цього не хотіла, бо казала собі: що б я тоді]
Щоб добре в усьому розібратися і для власної розваги я порівнюю й припускаю; і сьогодні вранці, мріючи про тисячу дрібниць, я запитала себе: а якщо б… ці фантазії дуже важко висловити, думаєш їх — але написані, вони стають надто значущими й виглядають реальністю, тоді як це лише здогадки, припущення в хмарах… у стані пару, — отже, я запитала себе: якби я була скривджена й розлючена на Поля де Кассаньяка, чи бажала б його смерті від любові, як це бувало з іншими? І ось що я собі відповіла з певним здивуванням: НІ.
Бо щоб бажати смерті чоловіка, треба вірити, що на землі залишиться щось, що могло б прив'язати вас до неї, коли він
там не буде. У мене достатньо звичка бажати смерті тим, хто чинить не по-моєму, — вони мені перечать, і найпростіше — знищити їх хоча б у уяві. Але тут — ні, навіть насправді я б почувала себе загубленою, якби цей пан відправився до свого імператора.
Мабуть, я тішу себе ілюзіями, але мені здається, що було б шкода не покохати його цілком.
Чекаю на винагороду за вчорашній день.
Треба познайомитися з паном Ґамбеттою. Я буду серйозною з ним… але ж він не з опозиції! Ах, та все одно — він був би могутнім другом… так, Боже мій, якби це було можливо! Бували жінки, що домагалися всього лише розумом. Значить, я дурна? Принцеса Трубецька дурна — але вона принцеса Трубецька; кажуть також, що за браком розуму в неї більше інтриг, ніж у двох дотепних жінок разом.
Ґамбетта дістався їй у спадок від пана Тьєра. Я б обожнювала познайомитися з ним — він достатньо огидний, щоб нічого не можна було сказати і щоб я почувалась вільно. Зачекаємо на його повернення й постараємося зробити його другом, хоча б заради того, щоб зробити щось неприємне Кассаньяку, який не зумів мене оцінити. Запевняю вас, що в певному середовищі я б чогось варта. Щодо кохання — це добре, коли я жартую; тепер я серйозна… Може, це моя провина: я завжди тільки блазнювала при ньому.