Пʼятниця, 29 березня 1878 р.

Їду до Опери з де Дайєнс, але оскільки я не надіслала жодного з підготовлених листів, шансів зустріти кого-небудь ще менше. Справді — зала з найнудніших.
Я спорудила собі такий бюст, що мене приймають за мадемуазель де Решке (співачку Опери), коли я заходжу в ложу, де сидить Мультедо. Після кількох незначних перепалок туди й сюди Мультедо досить забавний, щоб і я була дотепною. Після кількох кіл коридором ми повертаємось до ложі (я позбулася де Дайєнс, показавши їй її скульптора) — я сідаю попереду, мій кавалер — за мною.
Після цього починається галантне базікання в дусі Маріво, що триває до пів на пʼяту ранку. Мої рукавички вкриті потрійним шаром найпристрасніших на світі поцілунків. Дивуюся, як чоловік може так марно себе виснажувати. У нього все ж вистачає здорового глузду визнати, що було б смішно говорити, ніби він закохався в мене, не знаючи мого обличчя, хоча й здогадуючись про нього (!), — але що жодна жінка не хвилювала його й не змушувала страждати так, як я.
Він страждав так щиросердно, падав на коліна з таким запалом, благав не покидати його, побачитися знову, відкритися йому з такою пристрастю й цілував мені руки з такою… усілякими почуттями — що мені це було справді приємно.
Щохвилини доводилося вивільнятися й відсторонюватися, — і все ж ця шалена голова лежала на моїх колінах, а ця рука, що стільки послужила, обвивала мій стан. Ці чарівні, такі чисті сцени відбувалися в глибині ложі. Я не відчуваю себе зганьбленою. Я була підбита, а доміно — щит, крізь який нічого не проникає.
Моя поведінка — гнучка, але пристойна, — і мої репліки змушують його здогадуватися, хто я, але я не даюся на жодні хитрощі й дозволяю йому говорити, нітрохи не зворушуючись розповідями про чарівну молоду російську панну, з якою він познайомився десять днів тому.
О четвертій я вже хотіла піти, але тягнула час майже до пʼятої, щоб зовсім не лягати спати. Але найбожевільніше ось що: знайшовши даму скульптора, яка вже давно, мабуть, була сама, ми йдемо вечеряти до Вуазена.
Я нічого не їм і не говорю. Мультедо розповідає де Дайєнс, як я вмію захищатися, і що цілувати мої рукавички йому було приємніше, ніж отримувати поцілунки всіх жінок, яких він зустрічав роками.
викресленоВін вважає, що я дивна істота і в місті досить відрізняюся від тієї, що під маскою [нерозбірливо]
Я, каже він, окреслюю навколо себе коло й зводжу в розмові барʼєр, який неможливо подолати — без маски.
Тут де Дайєнс, дуже весела, зауважує, що чоловіки створені, щоб долати барʼєри. О скульпторе!
Тоді як під маскою вона сама переступає цю межу — в словах, звичайно.
Це дуже забавно.
Він мене впізнав, але оскільки ми нічого не визнаємо, є тисяча способів усе влагодити, хоча я й незадоволена цією пригодою.
Повертаємося о шостій — надворі білий день!
Мультедо недарма бонапартист — у нього всі ці досить італійські й чарівні манери, що властиві чоловікам цієї партії з жінками.
Мої матусі жахнулися від ранньої години, о якій я повертаюся; я і сама знаю, що вчинила велику й непотрібну необережність, — тому, ховаючи в собі всі докори сумління, приймаю ванну, пʼю чашку кави і йду працювати до майстерні.
У Мультедо є щось… тільки я зовсім не уявляю його мужчиною, а лише чоловіком. Це досить безглуздо, але в малюванні, як і в усьому іншому, у кожного своє відчуття.
Я принесла як трофей… краватку цього Мультедо, яку я зняла з нього одним рухом перед самим відʼїздом, і він ішов за нами кроків сорок, тримаючись за дверцята карети, без краватки.
Але послухайте — я щойно зрозуміла: він заплатив за карету, і коли я зайшла, карета ще кілька хвилин простояла біля воріт. Мабуть, щоб побачити, чи не вийду я назад. Ось що ти, моя добра жінко, робиш.

Примітки

Примітка перекладача: в оригіналі «avant-scène» — буквально «авансцена», ложа біля самої сцени; у тогочасному жартівливому сленгу так називали й пишні груди. Марі під доміно вдалася до підкладок (пор. нижче: «Я була підбита»). ↩
Примітка перекладача: в оригіналі «homme» (мужчина, коханець) протиставлено «mari» (чоловік у шлюбі); українське «чоловік» означає і те, і те. ↩