❦
Четвер, 7 березня 1878
Сьогодні вранці, йдучи до майстерні, зайшла до «Фіґаро», щоб дати оголошення: двісті франків винагороди тому, хто поверне мені Пінчо. Перші дні я не усвідомлювала, а тепер не можу без щему в серці дивитися на жодного пса.Jeudi 7 mars 1878
Переписаний лист · Lettre de Marie à F. de Marcuard, [mars 1878][без дати] [пану Ф. де Маркуару] У мене щойно вкрали білого пса Пінчо — того, якого ви бачили в нас. Це жахливо. Думаю, його вивезли з Парижа; я пишу в усі боки на випадок, якщо цих нікчем спіймають ті добрі душі, до яких я звертаюся.[sans date] [à M. F. de Marcuard] On vient de me voler mon chien blanc, Pincio, celui que vous avez vu chez nous. C’est horrible. Je crois qu’on l’a emmené de Paris; j’écris de tous côtés dans le cas où ces misérables viendraient à être attrapés par les âmes charitables auxquelles je m’adresse.Чи знаєте ви вчинок ганебніший, ніж украсти пса? Це просто підлість. Як же — беруть істоту, привʼязану до своїх хазяїв, яка має часом розум, набагато вищий від розуму деяких двоногих, але нездатна захистити себе. Ось вершина нікчемності і злобності.Savez-vous une action plus indigne que voler un chien ? C’est lâche tout bonnement. Comment ! on prend une créature qui est attachée à ses maîtres, qui a parfois une intelligence bien supérieure à celle de certains bipèdes, mais qui n’est pas en état de se défendre, voilà le sublime de la petitesse et de la méchanceté.Вам пощастило — у вас немає пса, і його у вас не вкрали. Ну що ж!Vous êtes bien heureux, vous n’avez pas de chien et on ne vous en a pas volé. Enfin !Що вдієш — я розклеїла оголошення з нагородою в 200 франків, і це ні до чого не привело. Хіба це не ганьба для всього людського роду?Que faire, j’ai fait afficher 200 francs de récompense et cela n’a servi à rien. N’est-ce pas une indignité de toute la race humaine ?Розрадьте мене — розкажіть про Італію.Consolez-moi en me parlant de l’Italie.[Марі][Marie]
Іспанські студенти влаштовують бал сьогодні ввечері у пана Тарбе, редактора «Ґолуа».
Les étudiants espagnols donnent un bal ce soir chez M. Tarbé, rédacteur du « Gaulois ».
Цих студентів шістдесят пʼять або сімдесят — вони приїхали витратити в Парижі 60 000 франків на розваги. Їх скрізь приймають урочисто, вони співали і грали на гітарах, мандолінах тощо в Єлисейському палаці, в посольствах і у міністрів.
Ces étudiants sont soixante-cinq ou soixante-dix, ils sont venus dépenser 60.000 francs à Paris pour s’amuser. On les fête partout, ils ont chanté et joué des guitares, mandolines etc, à l’Elysée et dans les ambassades et chez les ministres.
Оскільки цього тижня я не ходжу до майстерні пополудні, я взяла Діну і о першій ми йдемо до Бойдів, де я беру Йорк і Берту, і ми йдемо до «Фіґаро» за інформацією про цей бал — нас відсилають до «Ґолуа», де я даю імʼя принцеси Ерістової.
Comme cette semaine je ne vais pas à l’atelier l’après-midi, j’ai pris Dina et à une heure nous allons chez les Boyd où je prends Yorke et Berthe et nous allons au « Figaro »pour avoir des renseignements sur ce bal, on nous envoie au « Gaulois » où je donne le nom de la princesse Eristoff.
О третій ми отримали запрошення. Гаразд, треба було дізнатися, чи це пристойний бал. До кого звернутися? Компанія задовольнилася тим, що пішла до Водевілю, а я — до майстерні. Шкода. Але — ну й що! Не перша і не остання прикрість.
A trois heures nous recevions l’invitation. Bien, il fallait savoir si c’est un bal convenable. A qui le demander. La société s’est contentée d’aller au Vaudeville et moi à l’atelier. C’est dommage. Mais bah ! ni la première ni la dernière contrariété.
Завтра ми гуртом ідемо на «Корневільські дзвони»1 — оперету, що має шалений успіх і йде вже, здається, 290-й раз. Запросили кавалерів, і я намовила пані Йорк запросити Поля де Кассаньяка, який не прийде, але вважатиме її дуже дурною і такою, що не знає, як поводитись. Він навіть не залишив у неї візитки (і в цієї Файє теж).
Demain on organise une partie pour aller voir « Les cloches de Corneville », opérette qui fait fureur et qui en est à sa 290^ème^ représentation je crois. On a invité des cavaliers et j’ai poussé Mme Yorke à inviter Paul de Cassagnac, qui ne viendra pas mais la trouvera très bête et ne sachant pas vivre. Il n’a pas même déposé de carte chez elle (ni chez la Fayet non plus).
Але я ненавиджу її — і Берту теж, тобто не ненавиджу, але страшенно злюся на них через маску, що все спотворила.
Mais je la déteste ainsi que Berthe, c’est-à-dire que je ne les déteste pas mais je leur en veux diablement pour le masque qui a tout dénaturé.
До того ж пан ходить у Сен-Жерменське передмістя — орлеаністи дорікають йому цим, і він відповідає статтею, де каже, що можна бути світською людиною і мати переконання, і що він, до того ж, не звик залишати свої переконання в передніх.
D’ailleurs Monsieur va au faubourg Saint-Germain, les orléanistes le lui reprochent et il répond par un article où il dit qu’on peut être homme du monde et avoir des convictions et que d’ailleurs il n’a pas l’habitude de laisser ses opinions dans les antichambres.
Є щасливі люди. Я глибоко йому заздрю, нетерпеливлюся і граю — жалюгідна я нікчема! — на гітарі або на мандоліні — а це лише нагадує мені Італію і розчулює мене всіма її зворушливими мелодіями й прекрасними піснями.
Il y a des gens heureux. Je l’envie profondément, je m’impatiente et je joue de la guitare, pauvre misérable que je suis, ou de la mandoline, mais ça ne mène qu’à me rappeler l’Italie et m’attendrir avec tous ses airs touchants et toutes ses belles chansons.
замазаноІнколи дурніша і передусім щасливіша жінка прийняла б це за якесь кохання.
викресленоа це єдиний спосіб позбутися заздрощів — почуття неприємного.
І справді — щоб позбутися цих нестерпних заздрощів, це було б так зручно! Розчинитися в цій істоті, полюбити нарешті — і тоді заздрощі перетворюються на гордість. Так, це спосіб позбутися цього неприємного почуття і перетворити його на щось чарівне, — на жаль, це надто важко і складно, їй-богу! Якби це було не так, кожен би так зробив, і я б не скаржилася, що заздрю йому. навскоси заздрити Кассаньяку
Et vraiment pour se débarrasser de cette envie atroce ce serait si commode ! Se confondre avec la créature, l’aimer enfin et alors l’envie se change en fierté. Oui c’est le moyen de sortir de ce sentiment désagréable et de le changer en quelque chose de charmant, malheureusement c’est trop difficile et compliqué, parbleu ! si ce ne l’était pas chacun le ferait et je ne me plaindrais pas de l’envier. en travers d’envier Cassagnac
Звичайно, я б дуже хотіла, щоб мною захоплювався якщо не любив цей пан, — особливо, — і саме тому я лютую більше, ніж коли-небудь, через своє більш ніж коли-небудь нестерпне усамітнення. Ви думаєте, я б не хотіла піти в Сен-Жерменське передмістя, вийти в світ нарешті і насолоджуватися всіма розвагами, що відповідають моєму вікові, моєму вихованню, моєму марнославству?
Naturellement j’aimerais bien me faire admirer si non aimer de ce monsieur, surtout, et c’est pour cela que je rage plus que jamais de mon plus que jamais insupportable isolement. Vous croyez que je n’aimerais pas aller dans le faubourg Saint-Germain, aller dans le monde enfin et jouir de tous les amusements propres à mon âge, à mon éducation, à ma vanité ?
Мистецтво велике — але я не маю сил! Я плачу, я нещасна.
L’Art est grand mais je n’ai pas la force ! Je pleure et je suis malheureuse.
І подумати, що жодна заслуга мені не допоможе. Лише моя зовнішність — лише примха якогось чоловіка!
Et dire qu’aucun mérite ne peut m’aider. Rien que ma peau, rien que le caprice d’un homme !
І час минає, минає, минає — похмуро, невблаганно, жахливо! Мої «матері» тільки й раді, що я розважаюся в майстерні. «Так усім спокійніше».
Et le temps passe, passe, passe, sinistre, inexorable, atroce ! Mes mères sont trop heureuses que je m’amuse à l’atelier. « Tout le monde est plus tranquille comme ça ».
Але зрозумійте ж, нікчеми, що життя дається тільки раз! Ви, що жили, — мали б це розуміти! Ви ховаєте мене заживо, крадете мою частку радості, світла, життя!
Mais comprenez donc misérables que l’on ne vit qu’une fois ! Vous qui avez vécu vous devriez le comprendre ! Vous m’enterrez, vous me volez ma part de joie, de lumière, de vie !.
Ах, ще б! Та годі тобі, дівчино. О, які красиві фрази — світло, життя — облиш!
Ah! bien oui. Va te faire fiche ma fille. Oh ! les belles phrases, lumière, vie, allons donc !
Їм більше нема чого казати з цього приводу — все вже сказано.
Il n’y a plus rien à leur dire à ce sujet qui ne soit dit.
Мені нічого не лишається — тільки впасти в удавану байдужість, бути пригніченою й у глибокому розпачі.
Je n’ai donc rien à faire, rien qu’à tomber dans une fausse indifférence, être abattue et profondément désespérée.
Захоплюються моєю старанністю, вважають, що це чудово — ніколи не ходити ні до Булонського лісу, ні в театр. Не хочу театру, де платять за місця!!
On admire mon application, on trouve que c’est admirable de n’aller jamais ni au Bois, ni au théâtre. Je ne veux pas de théâtre, où on paye sa place !!
У майстерні вважають, що це чудово — покинути світ заради роботи!!!
A l’atelier on trouve que c’est admirable d’avoir quitté le monde pour le travail !!!
Я не хочу сказати, що не працювала б, якби жила пристойно, — навпаки, я б працювала краще, якби мене не роздирали, не мучили й не смикали на всі боки.
Je ne veux pas dire que je ne travaillerais pas si je vivais convenablement, au contraire je travaillerais mieux n’étant pas déchirée et tourmentée et tiraillée dans tous les sens.
Я мирюся з пригніченістю — але що б я не робила, це мене виснажує, спотворює... І час минає, минає, минає.
Je me résigne à être abattue mais j’ai beau faire cela m’use, m’enlaidit... Et le temps passe, passe, passe.
Примітки
В оригіналі французькою: «Les cloches de Corneville» (оперета Робера Планкетта, 1877). ↩