❦
Вівторок, 5 березня 1878
Знаєте, вже пʼять місяців, як я малюю.Mardi 5 mars 1878
Етьєн хоче, щоб я написала його портрет. Я роблю це пополудні і, відповідно, ходжу в майстерню лише вранці і ввечері. І вже здається, що я більше не працюю. Він погано позує, я весь час боюся набриднути йому — це мене дратує. Відтоді як я дещо знаю, добре бачу, що не вмію писати фарбами.
Etienne veut que je fasse son portrait. Je le fais l’après-midi et par conséquent ne vais à l’atelier que le matin et le soir. Et déjà il me semble que je ne travaille plus. Il pose mal, je crains toujours de l’ennuyer, cela m’énerve. Depuis que je sais quelque chose je vois bien que je ne sais pas peindre.
Я ходила до Алексіса шукати Пінчо, але Алексіс відмовив, кажучи, що займається тепер лише хворобами. Я показала йому волосся Брезло, і він так точно описав її хворобу, що годі не повірити.
Je suis allée chez Alexis pour retrouver Pincio, et Alexis n’a pas voulu disant qu’il ne s’occupait plus que de maladies. Je lui ai montré des cheveux de Breslau et il m’a décrit si bien sa maladie que l’on est vraiment forcé de croire.
Я засмучена. Пінчо не мав нічого спільного з тими гидкими дамськими собачками — він був передусім оригінальним псом... Валіцький помер, Пінчо загубився... а я нудьгую і сумую. Хоч би як я була переконана, що зможу почати заново у двадцять один рік, — у глибині душі я лютую від того, що похована заживо і мої найкращі роки минають немов у могилі.
Je suis chagrinée. Pincio n’avait rien de ces détestables chiens de femmes, c’était par dessus tout un chien original... Walitsky est mort, Pincio est perdu... et moi je suis ennuyée et triste. Quelque conviction que j’aie de pouvoir recommencer à vingt-et-un ans, je suis furieuse au fond, d’être enterrée et de voir passer mes plus belles années comme en une tombe.
Берта, Йорк і Діна в театрі, інші теж. Ми з Олександром говоримо про політику до одинадцятої.
Berthe, Yorke et Dina sont au théâtre, les autres aussi. Alexandre et moi causons politique jusqu’à onze heures.
Бідолашний Пінчо — подумати лише, що з ним, можливо, стало.
Pauvre Pincio, quand on pense ce qu’il est peut-être devenu.
Ця людина, чиє імʼя я не хочу називати, боячись забруднитися, сказала при дідусеві й при Олександрові: «Марі сердита на мене». На що Олександр відповів йому, що він помиляється, що час, коли на нього сердилися, минув, і Марі захищається, бо нікому її захистити. Два дні тому, гадаю, була сцена з людьми, що приходили стягати борги цієї людини; Олександр, справжній Геркулес духом і тілом, не міг отямитися — він увійшов до їдальні, весь тремтячи від обурення, і міг тільки казати: «Бідолашні ви! Все це терпите! Найубогіші селяни — і ті господарі у своїй хаті, і їх шанують! Я ніколи не міг уявити собі подібних скандалів у вас!»
Cet homme dont je ne veux pas dire le nom de peur de me salir a dit devant grand-papa et devant Alexandre que « Marie est fâchée contre moi ». Ce à quoi Alexandre lui a répondu qu’il se faisait illusion, que le temps où l’on se fâchait contre lui était passé et que Marie se défendait puisqu’il n’y a personne pour la défendre. Il y a deux jours je crois il y eut une scène de gens qui venaient réclamer des dettes de cet homme, Alexandre qui est un Hercule au moral et au physique, ne pouvait en revenir, il est rentré dans la salle à manger tout tremblant d’indignation et ne pouvait que dire : pauvres gens ! vous souffrez tout cela ! Les plus misérables paysans sont maîtres et respectés chez eux ! Je ne me faisais jamais idée de pareils scandales chez vous !
Я була рада, що ця людина з упорядкованим життям принесла здорові слова і розважливе судження. Від усіх цих нещасть я вже не знала напевне, чи маю рацію, обурюючись.
J’étais contente que cet homme à la vie régulière vint apporter des paroles saines et un jugement raisonnable. A force de toutes ces misères je ne savais plus au juste si j’avais raison de me révolter.
Ці жахи мене стомлюють, пригнічують, і я лютую іще більше від приниження, що мушу зносити всі ці враження, які приходять від інших, що збурюють мій розум, що затьмарюють мою зовнішність!
Ces horreurs me fatiguent, m’accablent et je rage encore plus d’humiliation en devant subir toutes ces impressions qui me viennent d’autrui, qui bouleversent mon intelligence, qui ternissent mon extérieur !
І я нічого не можу вдіяти. Я усамітнююся, вчуся — але злюся від думки, що змушена це робити, і лютую від того, що все це мене зачіпає і засмучує.
Et je n’y puis rien. Je m’isole, j’étudie mais je suis en colère à l’idée que je suis forcée de le faire et je rage parce que tout cela m’atteint et me chagrine.