Пʼятниця, 22 лютого 1878

Флоренція, 20 лютого 1878. Шановна панно,
Приїхавши до Ментона, де я навідував свого тяжко хворого брата, я знайшов ваші любʼязні рядки і, щоб не змушувати вас чекати, надіслав відповідь телеграмою. Карнавал цього року нікудишній — смерть Короля і Святого Отця вбила будь-яку розвагу; зате погода чарівна і сонце чудове, а це варте всього конфетті у світі, — тож приїжджайте попри все, і ваші друзі зустрінуть вас з усім захопленням і повагою, на які ви заслуговуєте. Меліссано тут, а також Олександр, який щойно зламав дишло свого екіпажа — він став дуже розважливим і починає виправдовувати всю симпатію, яку до нього відчувають. Закінчую поспіхом, не бажаючи затримувати відправку цього листа.
У Монте-Карло я зустрів пана де Перʼєра з «Фіґаро», який сповістив мені про ваше одруження з паном П. де Кассаньяком. Я повірив на мить, бачачи вашу вперту мовчанку, але, трохи поміркувавши, легко відмовився від цієї думки — і вважаю, що не помилився. Невже ви б приховали таку важливу річ від старого друга, як я?
Тисячу любʼязностей вашій родині і вірте мені — завжди ваш найвідданіший слуга.
Ф. де Маркуар
Ви прочитали цього листа! Який же це огидний вчинок з боку того де Перʼєра.
Я негайно, у присутності Блана, пишу відповідь Маркуару; написавши, я хотіла вкласти в лист кілька фіалок [Замазані слова] з такою фразою: «Посилаю вам кілька фіалок, що нам надіслали з Ніцци. Знаю, що вони не рівня флорентійським трояндам!!» — і написала цю фразу тому, що вже десять хвилин мама мучила мене, щоб я попросила у Маркуара квітів. Ледве взяла я злощасні фіалки, як мадам моя мати каже мені по-російськи, щоб я цього не робила, бо: «Ти посилала фіалки Олександру, і цьому теж надсилаєш — і Олександр скаже йому, що ти хочеш і з ним закрутити амури».
Звичайно ж, я відразу кинула листа у вогонь, напівлягла на диван — вся знудьгована, вся нестерпна, вся ображена.
Ось як будь-який дурень може вибити мене з колії на двадцять чотири години.
Ляжу пізно і завтра буду негарна.
[Субота, 23 лютого 1878.]
— Новина про моє нібито одруження — найдурніша річ у світі. Це все одно що одружити мене з покійним Святим Отцем. Цьому панові де Перʼєру, мабуть, не було чим зайнятися, от він і вигадував такі гидоти тощо, тощо.
Невже Меліссано справді у Флоренції? Скажіть йому, що картина, яку я йому обіцяла, до його послуг. Може, я привезу її сама.
Але скажіть — якщо карнавалу немає, що ж робити? Наша компаньйонка, попри суто англійську суворість, зовсім не збирається нудьгувати. Попереджаю вас, що вона і її сестра обидві дуже елегантні й чарівні. Чи будуть перегони? У Неаполі чи у Флоренції? Де буде більше людей і веселощів? Чи будуть бали — словом, усе, що тільки можна уявити для розваги? Я смішна з усіма цими питаннями, але мені доручено їх поставити; та й відверто кажучи — щоб я погодилася залишити роботу на пʼятнадцять днів, це має бути того варте, має бути якась компенсація. Не давайте Меліссано занадто захопити вас — я знаю, що він любʼязний, — і відповідайте нам швидше; а головне, не будьте егоїстом... вас покарають: молода арфістка з нами не їде. Проте вона була дуже зворушена втішними новинами, які ви повідомляєте і які я поспішила переказати їй телефоном. Вона відповіла довгим зітханням.
Отже, вам треба сказати нам, куди слід поїхати розважитися на пʼятнадцять днів, оскільки ця поїздка має бути суто для розваги.
Тощо. Тощо.
Я так міцно прилипла до дивана, що Блан, за наказом тітки, мусив узяти мене на руки й перенести до мене.
викресленоМене дратує, що ця людина закохана в мене.

Примітки

Папа Пій IX помер 7 лютого 1878 р. ↩