Вівторок, 29 січня 1878 р.

— Кажу тобі: я не колонель.
— Ні, ні, ти для мене колонель; ходи, — і він повів мене тихенько, пропустивши інших поперед себе. Ось кілька дрібниць, які доводять: виконання — це майже все. Не шукаймо великих композицій для наших картин, зображаймо будь-що, найнезначніше, аби лише правдиво — і успіх прийде.
Підозрюю, що наш Поль казав те саме й іншим.
— А своє ім'я я скажу тобі на вухо.
— Кажи.
— Але ти даси мені чесне слово сказати «так», якщо відгадаю.
— Так.
— Марі.
[Навскоси: Ось що я щойно знайшла в Бальзака: «Кохання — це не лише почуття, але й мистецтво. Якесь просте слово, обережність, дрібниця — і жінці відкривається великий і піднесений художник, котрий хоче торкнутися її серця, не обпаливши його». Це схоже на те, що я написала тут. Квітень 1878]
Я розсміялася.
— Більше нічого не дам.
Коли за столом його попросили загадати три бажання, він сказав, що передусім хотів би закохатися — не так, як раніше, а по-справжньому... На що мадам Йорк відповіла, що кажуть, ніби він закоханий в одну російську дівчину.
— В угорку! — скрикнула я.
— У шведку, — скрикнула Діна.
Це було достатньо дурно й зловредно, щоб бути від мадам Йорк. Але ви не підозрюєте, чим усе скінчилося.
Ми домовляємося зустрітися на наступному балі Опери, і я обіцяю повечеряти з ним і прийти до нього в ложу. Я цілком серйозно мала такий намір. Не тремтіть — Кассаньяк навіює мені таку цілковиту й кумедну довіру, що я пішла б з ним будь-куди.
Ми всі сиділи на дивані у вітальні, а Попóль — у наших ніг, у моїх, які були поцілувані кілька разів... і я не
соромлюся??!
— Тобі, — каже він де Дайан, — з тобою тільки це й залишається, ось моя рука.
— Охоче, — відповіла вона з достатнім запалом для республіканки.
— Ти, колонель, — добра: добра вдома, добра скрізь, лагідна, спокійна й байдужа. Все це тебе мало обходить.
— Ти, Жорж, — маєш те, що тобі треба, ти сита, ти знайшла свого чоловіка; ти скептична, вдоволена, глузлива й жартівлива.
— Хіба ти не знаєш, великий Поль, — кажу я, — що закохані й вдоволені жінки бувають жартівливі, глузливі й скептичні?
— Знаю, — і подивіться на неї: вона вдоволена, перетравлює своє кохання, — з тобою нічого не вдієш, Жорж, ти знайшла свого чоловіка.
— Щодо тебе, послушнице, — ти або цілком невинна, або досягла найвищого ступеня розпусти, що дуже схоже одне на одне... Непорочність або закоренілий злочин.
— А ти, ти — єдина, з якою щось можна було б зробити, я рідко помиляюся... ну от, з тобою ми спробуємо спільного життя. Вона єдина вільна з-поміж моїх дорогих п'яти жінок, чи не так? Подивіться на колонель, подивіться на ці руки — якби я був цілком матеріальною людиною, її руки й ця гарна стать могли б мене збентежити; та я волію пару ніжок дванадцяти тисячам голих жінок, повірте мені, жінки, немає нічого нудніших для чоловіка, ніж...
— Бути коханим...
— Саме так, і особисто мені набридли ті закохання, де... досягають мети...
Я розкажу вам ще стільки всього! Те, що я тут розповідаю, — не найкраще.
— Вгадай швидко, хто я, — каже Берта, — мені дуже жарко. Кассаньяк підповз до неї на колінах, і вона так захопилася, що ця навіжена, ця дурепа, ця ідіотка зняла маску.
Зізнаюся, я не чекала такої злісної дурості. Нас могли впізнати — і то добре, — але зняти маску!! Це було як холодний душ. Я встаю й іду сидіти подалі, мадам де Дайан пропонує розходитися, три інші дурепи теж знімають маски. Бідний Поль, мабуть, вирішив, що всі ці жінки зараз поб'ються, — він ходив від однієї до другої, цілував руки й заспокоював усіх.
Пригода змінила свій характер цілковито... Зняти маску! Я підходжу до бюро й пишу слова, які Касса-
ньяк бере й читає: ось що виходить, коли обираєш собі в подруги дурних жінок. — Є одна, — каже він, показуючи на мене, що сиджу осторонь у кріслі, — є одна, яка незадоволена.
— Іди до чорта!
— О! Це її улюблений вислів. — Ну ж, — додав він тихо, ніби втішаючи мене, — хіба я не мав рації, коли казав, що ви найгарніша з п'яти?
[Навскоси: тільки «гарна», і все]
— О! Так, так, рація, — кажу я.
— Безперечно, рація, — повторив він найбільш братньо-закоханим голосом, цілуючи мені руку з тим наївним і ніжним виглядом, що так приємно.
Ця людина повела б мене на край світу, і я серйозно хочу спробувати спільного життя... Більше ніж брат і менше ніж коханець. Це було б кумедно.
Кому треба передати номер вашої ложі?
— Нікому.
— То що ж мені з нею робити?
— Але... я думала, ви знайдете якийсь спосіб...
— Який номер?
— 38.
Він такий самозакоханий, що ніколи не запідозрить лихого — вважає, і небезпідставно, що все робиться для нього одного.
Я прийшла додому й виголошувала жахливі промови про дурість жінок — перед Бланом, котрий знає, що ми перевдягалися, але не знає для кого.
Потім я скинула все, лягла на матрац у вітальні на підлозі і прокинулася лише о сьомій ранку. Ми провели у нашого Поля майже дві з половиною години. Я дозволила собі задоволення вивчити його обличчя — що в салоні неможливо. Він не красивіший за... будь-кого, — але немає іншого такого примітного й гордовитого обличчя, і такої безпардонної, невимушеної, урочистої й... відзначеної постави — це не те слово, як його зазвичай вживають.
Цей нещасний Попóль — я сказала йому, що він витре губи, цілуючи руки та ноги. Шкода було б — чесне слово порядної жінки.
Та все ж я розважилася й собою незадоволена не є.
Конкурс буде оцінено завтра... Так боюся опинитися на поганому місці.
Я так боялася конкурсу, що бідна Розалі доклала надлюдських зусиль, щоб підняти мене. Чекала або отримати медаль, або опинитися в самому хвості. Ні те, ні інше. Залишилася на тому самому місці, що й два місяці тому; отже, провал... Якщо я не просунулася — це вина Кассаньяка. Я йому це зарахую разом із його колонелем!
Він був такий безсоромний і такий кумедний, показуючи свій портрет у зуавському мундирі: колонель поціновує зуава як знавець.
Я пішла провідати Брезло, яка все ще хвора. Я обіцяла Кассаньяку підошву зі слонової кістки, але він поклав би її до... спільної могили. Я намалюю свої ноги з усіма їхніми недосконалостями.

Примітки

«Collage» (фр.) — співжиття поза шлюбом; жаргон 1870-х, що означає вільний союз. Кассаньяк вживає слово як провокацію.