Пʼятниця, 25 січня 1878 р.

Виявляється, що після того як я вмила обличчя при Кассаньяку та інших, я сказала йому теж умитися. Діна мене в цьому запевняє. А знаєте, він лише кількома пасами зняв їй мігрень.
Берта каже, що її англійська «рука» не хоче везти її до Опери. Добре — тепер я знаю, що вона іде туди з ним. Я знаю своїх Бойдів.
У Кассаньяка спальня обита червоним тисненим оксамитом, освітлена чотирма лампами, вкрученими в стіни; розпʼяття в узголівʼї ліжка, яке я на мить прийняла за портрет.
На стелі зображено... алегорію. Амур, що покидає кількох гарних жінок і прямує до Орла. Пригадуючи кілька речей, я впевнена, що ми зіпсували кілька ефектів великій людині. Єдине, що мене засмучує, — це те, що ми залишили в нього погане враження.
Ця манера дивитися на жінок як на дрібні забавки мене обурює; мені навіть прикро це говорити: якби ніхто не помічав таких людей, Кассаньяк позував би даремно — довелося б удавати, що не помічаєш його манер Бальсамо! Якщо вони в нього є — щось же їх йому дало?...
Не хочу, щоб Кассаньяк став моїм заняттям у поганому сенсі слова, — і він ним не стане, бо якщо він дивиться на жінок, як старий дивиться на дітей, що бавляться... беручи часом участь у цих забавах, і діти завмирають від щастя, — то я дивлюся, а точніше — не дивлюся на чоловіків і жінок інакше, ніж як на масу, необхідну через те, як улаштовано світ: необхідну... щоб було перед ким чогось важити. Я — ніщо.
Як добре у Кассаньяка! Але я ненавиджу його, бо заздрю його пригодам, його успіхам, його дурницям. Хотіла б бути кимось, чоловіком, з манерами, як у Кассаньяка... Одне слово — все те, що чарує в чоловіку, відштовхує в жінці.
Подумайте тільки, якби жінка, відчиняючи шухляду, виймала звідти черепахову підошву черевика і прикладала її до підошви пана, що гостює в неї! Якщо в чоловіка шафа, повна рукавичок, хусток, локонів волосся, жінок — це добре; але якщо жінка показує вам памʼятки про чоловіків, яких вона любила — це було б майже огидно, якщо тільки мати найменші ілюзії щодо цієї німфи.
Кассаньяк приміряв підошву до моєї ноги. Але поспішаю додати, що він навіть не дав запідозрити існування хусток, локонів, рукавичок тощо — що я навела як перший-ліпший приклад.
Я образилася, бо він поцілував руку Діні й Берті — тій останній радше передпліччя, ніж кисть, але завжди з цим гідним, батьківським виглядом, що, здається, каже вам: о, мадам, заспокойтеся.

Примітки

Орел (Aigle) — наполеонівський імперський символ; алегорія на стелі означала: Любов поступається наполеонівській справі. ↩