Понеділок, 21 січня 1878 р.

Ось відповідь Кассаньяка, де він розгортає своє красномовство, щоб зачарувати незнайомих жінок.
Четвер [17 січня 1878]
Ваша ідея кумедна, але ви мали рацію, припускаючи, що мені важко буде відповісти за умов, які ви поставили. Я не ворог оригінальних речей — лише вони й правдиві в нашому зазвичай банальному світі, — тільки визнайте, що підпис, який ви мені підказували, трохи відгонив кафе-концертом. Чому не підписатися «Канада», раз уже ми там опинилися?
Ви хочете прийти впʼятьох?
Приймаю.
Чай вас чекатиме, але ви самі будете його готувати? Як людина з Півдня, я в цьому нічого не тямлю.
Ви просите мого слова дворянина, що ви будете як удома в мене — з усіх поглядів і в усіх відношеннях?
Даю вам його, і в житті я ніколи не порушував зобовʼязань такого роду.
Виберіть день і час, але дайте мені змогу, якщо якась важлива подія того вимагатиме, змінити час зустрічі.
Нині ніколи не знаєш, що може трапитися.
Колись, коли я був не на спаді, а на підйомі, ваша кількість мене б не стривожила.
Тепер я скромніший.
Але бережіться: ви в масках, а це — доки не доведено протилежне — свідчить, що ви всі негарні. Отже, треба заповнити цю прогалину дотепністю.
Це ваша справа. А я в себе вдома матиму право бути дурним.
Чи треба вам говорити, що я до тонкощів знаю свій паризький світ і мені відомо, що ви — порядні жінки?
Зайве, чи не так? Без цього я б вам не відповів — я вважаю, на підставі досвіду, що жінка, яку не поважають, нудна і не варта турботи.
Я б навіть наважився припустити, що знаю одну з пʼяти і що, можливо, це та, яка подала ідею.
Але попри й через мою погану репутацію я вихована людина — і якби я вас упізнав, ви б ніколи про це не дізналися.
Ви вимагаєте від мене цілковитого послуху. Я вам його пообіцяв — без застережень.
З мого боку, я вимагаю одного, що має бути у ваших силах: щоб ви були добре взуті.
Оскільки вирішено, що ви зобовʼязані ховати обличчя, — запропонуйте мені гарні ніжки; вони часто в моєму житті втішали мене щодо недоліків, які слушно приховує оксамитова маска.
Домовилися?
На цьому чекаю і падаю до ваших десяти ніг та цілую ваші десять рук — якщо тільки котрійсь із вас чогось не бракує.
П.
Я в захваті; ми з Бертою тільки й вигадуємо дурниці в майстерні під час перерв. Берта повідомляє мені, що рука, на яку вона розраховувала, не хоче й чути про справу, коли в ній бере участь інший чоловік. Тоді з дуже наївним виглядом я кажу їй, що байдуже — разом ми на балі чи ні, — аби тільки зустрітися в ложі.
— Я навіть не подумала про це! — вигукує молода дівчина з таким притиском, що я добре знаю, що вона думає.
Та мені байдуже: кожен за себе — брешмо за всіх і будьмо задоволені.
Блан лишався до першої. Це безглуздо.
Сьогодні вранці ми почали конкурс. Якась піфія з посивілим волоссям — дуже цікава.