❦
Субота, 12 січня 1878 р.
Валіцький помер цієї ночі о другій.Samedi 12 janvier 1878
Учора ввечері, коли я прийшла до нього, він сказав мені — напівжартома, напівсумно: «Прощавайте, панно1» — щоб нагадати мені Італію, Олександра і все те, над чим ми звикли разом сміятися.
Hier soir comme je venais le voir il me dit moitié plaisantant et moitié triste « Addio Signorina » pour me rappeler l’Italie, Alexandre et tout ce dont nous avions l’habitude de rire ensemble.
Можливо, вперше в житті я пролила сльози, вільні від егоїзму й гніву. У смерті цілковито безневинної, цілковито доброї істоти є щось особливо гнітюче; це як бідний пес, що ніколи нікому не завдавав зла...
Peut-être était-ce la première fois de ma vie que j’ai versé des larmes exemptes d’égoïsme et de colère. Il y a quelque chose de particulièrement navrant dans la mort d’un être entièrement inoffensif, entièrement bon; c’est comme un pauvre chien qui n’avait jamais fait de mal à personne...
Близько першої йому стало легше; дами повернулися до своїх кімнат, тітка лишалася сама, коли він знову почав задихатися так, що довелося плескати водою в обличчя. Трохи отямившись, він підвівся — він конче хотів піти попрощатися з дідусем, — але ледве він вийшов у коридор, як устиг лише тричі перехреститися й вигукнути по-російськи: «прощай!» — таким жахливим і гучним голосом, що мама й Діна прокинулися і прибігли якраз тоді, коли він падав в обійми тітки й Трифона. Я не в змозі це збагнути. Мені це здається неможливим — це так страшно.
Comme vers une heure il s’était senti soulagé, les dames rentrèrent dans leurs chambres, ma tante seule restait là lorsqu’il manqua d’air au point qu’on dût lui jeter de l’eau au visage, un peu revenu il se leva car il voulait absolument aller dire adieu à grand-papa, mais à peine dans le corridor il n’eut que le temps de se signer trois fois et de crier en russe : adieu, d’une voix si terrible et si forte que maman et Dina se réveillèrent et accoururent pour le voir tomber entre les bras de ma tante et de Triphon. Je ne me rends pas compte. Cela me semble impossible, c’est si terrible.
Ось Кассаньяк надсилає квитки.
Voici Cassagnac qui envoie les billets.
Переписаний лист · Billet de Paul de Cassagnac, samedi 12 janvier 1878Субота, 12 січня 1878. Ось пʼять квитків, панно деспото!Samedi 12 janvier 1878 Voici cinq billets Mademoiselle despote !Три фіолетові — жіночі квитки. Інші — чоловічі, у тому сенсі, що розташовані гірше.Les trois violets sont des billes de dames. Les autres, les billets d’hommes, en ce sens qu’ils sont moins bien placés.Чи достатньо добре вас обслужив ваш раб,Etes-vous assez bien servi par votre esclave,Поль де КассаньякPaul de Cassagnac
Блан — все ж таки капітан фрегата, — по якого послали о другій ночі, провів ніч тут і поводився як найкращий друг. Я провела його о пів на десяту, ідучи до ательє, бо я туди ходила, і ще гірше те, що вдвох із Полем поїхала до Версаля під приводом того, що хочу, щоб він побачив Палату й трохи розвіявся, — адже бідолашний хлопець — нервовий, як жінка, — дуже любив Валіцького і сам не тямив, що робить.
Blanc, capitaine de frégate malgré tout, qu’on a envoyé chercher à deux heures de la nuit, a passé la nuit ici et s’est conduit comme le meilleur des amis. Je l’ai ramené à neuf heures et demie en allant à l’atelier, car j’y suis allée et ce qui est encore plus mal c’est que je suis allée à Versailles en deux avec Paul sous prétexte de désir qu’il voit la Chambre et soit un peu distrait, car le pauvre garçon qui est nerveux comme une femme et qui aimait beaucoup Walitsky ne savait ce qu’il faisait.
Я вдягаю чорну сукню, широкий відкладний комір і манжети з гіпюру та чарівний сірий фетровий капелюх. До приходу Кассаньяка мені хотілося спати; ми вітаємося, і час від часу він поглядає в мій бік — певно, щоб не дати мені задрімати.
Je mets une robe noire, un grand col rabatu et des manchettes en guipure et un ravissant feutre gris. J’étais assez endormie avant l’arrivée de Cassagnac, nous nous saluons et de temps en temps il regarde de mon côté, sans doute pour me tenir éveillée.
Бідний Валіцький...
Pauvre Walitsky...
Жодного місця в поїзді депутатів; ідучи, ми зустрічаємо Кассаньяка, котрий питає, чи знайшли ми купе, і, почувши, що ні, цей чудовий ньюфаундленд виходить зі свого купе, прощається зі своїми депутатами і лишається з нами чекати на наступний поїзд. Хіба це не чарівно! Він уже знає про смерть нашого бідного дорогого Валіцького, але ми обмінюємося про це лише кількома словами, і оскільки Кассаньяк — язичник, а я — безсердечна дівчина, ми переводимо розмову на інше. Сама з двома Полями я відчувала певну владу і право говорити дурниці, не вдаючи, що боюся мами, — навпаки, я вдавала, що втекла з пансіону.
Pas une place dans le train des députés, tout en passant nous rencontrons Cassagnac qui me demande si nous avons trouvé un compartiment et sur ma réponse négative ce magnifique terre-neuve descend de son coupé, dit bonsoir à ses députés et reste avec nous attendre le train suivant. N’est-ce pas charmant ! Il sait déjà la mort de notre pauvre et cher Walitsky mais nous n’en disons que quelques mots et comme Cassagnac est un païen et moi une fille sans cœur nous changeons de conversation. Seule avec les deux Paul je me sentais une certaine autorité et le droit de dire des bêtises sans avoir besoin de faire semblant de craindre maman, au contraire, je faisais semblant d’être une évadée de pension.
Це гріх, але мені було весело. Поль у захваті від Кассаньяка, котрий — на дивовижу — не надто відкидав голову назад; ця природна поза — адже я звикла бачити його завжди в ракурсі — робила його набагато приємнішим і навіть молодшим на вигляд.
C’est un péché mais je me suis amusée. Paul est fou de Cassagnac qui par extraordinaire n’a pas trop renversé la tête en arrière, cette attitude naturelle, lorsque j’ai l’habitude de le voir toujours en raccourci, le faisait paraître bien plus aimable et même plus jeune.
Я запитала, чи й досі отримує він багато анонімних листів, і він сказав, що якраз отримав один — досить кумедний, але відповідати не стане. Тут я зі сміхом сказала, що зіграю з ним жарт і відповім за нього, оскільки він сам сказав, що треба підписатися «Пополь», а коли він відповів, що потрібне ще якесь імʼя, я пʼять хвилин просила його сказати мені яке, — але даремно.
Je lui demandais s’il recevait toujours beaucoup de lettres anonymes et il me dit que justement il venait d’en recevoir une assez drôle mais qu’il ne répondrait pas. Là dessus je dis en riant que je lui jouerais le tour de répondre pour lui puisqu’il me disait qu’il fallait signer Popaul, et comme il me répondit qu’il fallait encore un autre nom je l’ai prié pendant cinq minutes de me le dire, mais en vain.
І подумати, що я пишу про все це, розповідаю, сміюся з цього, тоді як Валіцький лежить мертвий там, у своїй кімнаті.
Et dire que j’écris toutes ces choses, que je les raconte, que j’en ris quand Walitsky est là-bas dans sa chambre de mort.
На понеділок у нас знову є квитки.
Pour lundi nous avons de nouveau des billets.
Повернувшись, ми знаходимо букет від принца де Бурбона, два пироги від Маркуара, картку Караччоло, котрий приїхав із Неаполя, — картку.
En rentrant nous trouvons un bouquet du prince de Bourbon, les deux gâteaux de Marcuard, une carte de Caracciolo qui vient de Naples, la carte.
Завтра — день російського Нового року.
C’est demain le jour de l’an russe.
Купа телеграм — від Біховця, консула, Лефевра і так далі, — яким повідомили про смерть цього бідолашного хлопця; я плакала весь ранок.
Un tas de dépêches, de Bihovetz, du consul, de Lefèbvre, etc. etc. auxquels on avait annoncé la mort de ce pauvre garçon que j’ai pleuré toute la matinée.
Довелося, звичайно, відмовити у прийомі пані де Файє, Бурбону, графу де Бореперу, барону дʼАльту, які зʼявилися з девʼятої до десятої.
On a été obligé naturellement de mettre à la porte, Mme de Fayet, le Bourbon, le comte de Beaurepaire, le baron d’Alt, qui se sont présentés de neuf à dix heures.
Бойди, сповіщені Полем, написали чудового листа про смерть цього бідолашного чоловіка, котрий нікому нічого не коштував, нікому не заважав і всім робив добро.
Les Boyd prévenus par Paul ont écrit une excellente lettre sur la mort de ce pauvre homme qui ne coûtait rien à personne, ne gênait personne et faisait du bien à tout le monde.
Пані Дубельт і баронесу де Лінзінген-матір прийняли; ми плакали разом.
Madame Doubelt et la baronne de Linsingen mère ont été reçues, on a pleuré ensemble.
Але найбільше плакав дідусь! Він сам так страждає. Подумайте: розум у нього зберігся повністю, і зір теж, але він не може ані говорити, ані писати, — так що доводиться вимовляти пʼятдесят імен, перш ніж угадаєш, і він кричить і стогне, що не може себе пояснити. Він може говорити лише «так» і «ні». Зворушливо те, що замість того, щоб озлобитися, він став справжнім янголом, — тож я часто ходжу до нього, розповідаю, що відбувається, і прислуговую йому.
Mais c’est grand-papa qui a pleuré ! Lui qui souffre tant lui-même. Songez donc, il a conservé toute son intelligence intacte, ainsi que la vue, mais il ne peut ni parler ni écrire de sorte qu’il faut dire cinquante noms avant de deviner et il crie et il gémit de de ne pouvoir se faire comprendre. Il ne peut dire que oui et non. Ce qui est touchant c’est qu’au lieu de devenir méchant il est devenu angélique de sorte que je vais souvent chez lui raconter ce qui se passe et le servir.
Валіцький помер. Це непоправна втрата — ніколи не звикнеш до думки, що в реальному житті може існувати такий характер. Відданий, як пес, усій нашій родині, і по-платонічному, о, Боже мій, так, радше десять разів, ніж один.
Walitsky est mort. C’est une perte irréparable, on ne se fera jamais à l’idée qu’il puisse exister dans la vie réelle un pareil caractère. Attaché comme un chien à toute notre famille, et platoniquement, oh ! mon Dieu oui, plutôt dix fois qu’une.
Таких людей зустрічаєш тільки в книжках.
On voit des gens comme ça dans les livres.
Хай він почує мої думки — сподіваюся, Бог дарує йому благодать відчувати те, що про нього думають і говорять. Хай почує мене звідти, де перебуває, і якщо він колись мав на мене нарікання — пробачить мені за мою глибоку повагу, щиру дружбу і жаль із глибини душі.
Eh bien qu’il entende ma pensée, j’espère que Dieu lui fait la grâce de sentir ce qu’on pense et dit de lui. Qu’il m’entende donc de l’endroit où il se trouve et si jamais il a eu à se plaindre de moi, il me pardonnera pour ma profonde estime, mon amitié sincère et mes regrets du fond de l’âme.
Примітки
В оригіналі італійською: «Addio Signorina». ↩