Неділя, 6 січня 1878 р.

Що ж! Я згодна з вами: час іде, і було б у сто разів веселіше провести його так, як я хотіла раніше, — але оскільки це неможливо!
Можна було б, але потрібна наполегливість — тепер вона в мене є, і досвід теж, але я боюся ризикувати знову. Спробую лише після того, як досягну певних результатів у своєму таланті. Завжди буде час... поки я молода. А мені дев'ятнадцять.
Ми переїхали й тепер живемо в будинку № 67 на авеню де л'Альма; з наших вікон видно екіпажі на Єлисейських полях. У мене є власний салон-ательє.
Дідуся перевезли — це було так сумно... Ледве він опинився в кімнаті, ми з Діною обступили його, прислуговували йому, і бідний, бідний дідусь поцілував нам руки.
Моя спальня нагадує мені Неаполь. У дідуся розбили дзеркало.
Поль відніс Пополю його картку, на якій я написала: І його сестра! — а потім адресу.
Розповім йому, що брат не знав, що там щось написано.
Так, моя кімната нагадує мені Неаполь; пора мандрів наближається, і я відчуваю, як пахощі колишньої безтурботності огортають мене... Даремно.