Четвер, 29 листопада 1877

Ми йдемо до Каролюса-Дюрана з девʼятої до одинадцятої — він приймає в цей час, оскільки… ми пропустили приватну аудієнцію.
Входиш у будинок зі склепінням, портиком і чорними сходами — як в Італії. Квартал (поруч із Люксембургом) завершує ілюзію.
Тільки я мало блищала і не дуже знала, що казати цій людині, яка вважає себе найбільшим живописцем у світі і зневажає всіх, хто малює або прагне малювати, — дивлячись на них зверхньо з усієї величі своєї самовпевненості. Йому це прощають: його речі дуже ефектні, він оригінальний, красивий, цікавий — і все, що потрібно, щоб бути в моді. Він нам співав і грав на гітарі: голосу немає, але є шарм і дивна манера — іспанські мотиви. Добре те, що він не говорить про Італію нічого поганого і не соромиться висловлювати все захоплення й усю повагу, які вона навіює.
Немає нічого огиднішого за цих жалюгідних мазіїв, що насміхаються над усім, що мусить бути святим для справжнього художника… ці фальшиві Діогени!
Я необачно заговорила про Робер-Флері і т. ін. Одним махом любʼязний Каролюс розніс його вщент — разом з усім іншим на світі, крім себе.
Я повернулася до «Фолі-Жюліан» зовсім розбита.
Тепер мені краще: я розмірковую й доходжу висновку, що ефектів Каролюса не можна навчитися і що головне — здобути ґрунтовну класичну освіту, решта залежить від тебе самої.
Він сам і його іспанські та арабські романси чарівні; щодо його портретів — вони відомі всім, і у мене, мабуть, ще буде нагода про них поговорити. Як усі живописці — великі й малі, старі й молоді — він вважає, що в мене дивовижний колір і бездоганна гармонія тонів тіла й убрання.

Примітки

Іронічне прізвисько Академії Жюліана — алюзія на «Фолі-Бержер», знамените паризьке кабаре. ↩