Понеділок, 26 листопада 1877

Нарешті взяла перший урок анатомії о пів на пʼяту — відразу після малювання. Мене навчає пан Кюєр — його прислав Матіас Дюваль, який обіцяє показати мені Школу витончених мистецтв. Я почала, звичайно, з кісток, і один із ящиків мого поетичного бюро повен справжніх хребців.
Це огидно, якщо подумати, що в двох інших — духмʼяний папір і візитні картки з Неаполя і т. ін.
Графиня де Файє навідалась у день нещастя з дідусем, а сьогодні прислала довідатися про його здоровʼя, як і ще кілька осіб.
Берта з невісткою прийшли.
Мадам де Файє (нічого особливого) розповідає, що я виробляю свої штучки в Палаті і що, схоже, зачарувала сина графа дʼАквіла, принца Бурбонського, дядька неаполітанського короля. Його молодший брат одружений із дочкою кокотки, памʼятаєте?
Повернувшись із майстерні, застала мого Кюєра, що чекав у сутінках вітальні, а на протилежному дивані — маму і найшвейцарнішого з усіх командорів.
Маркуар повернувся на десять днів — поцілував мою руку, всю в вугіллі, — і таку, що… торкалася хребців, бо я вислизнула з вітальні на урок.
Розумієте… не треба знати, в чому ростуть квіти.
Я ковтаю слова цієї каналії-викладача… Щасливець, що знає все це. Без цього не досягти того, чого я хочу, — а це, як ви зараз побачите, дуже просто.
Спершу — з особливої ласки, якої добʼється для мене мій талант, — бути допущеною до конкурсу на Римську премію. Потім здобути цю премію; моя конкурсна картина справляє фурор — її купує держава. Я прибуваю до Риму — мене приймають Академія Медічі, посольство, двір.
Я пишу портрети принцеси Марґерити (цієї каналії) з приголомшливим результатом. Мені платять по 50 000 за штуку. Англійський двір запрошує мене — королева, принци й кілька великих англійців; я привожу багато грошей; з часом мій талант стає надто казковим… зачекайте! Здобувши Римську премію, я дістаю орден Почесного легіону; отже, мій казковий талант зводить з розуму всесвіт; мені влаштовують тріумф на Капітолії і дають титул принцеси міста Сорренто, мешканців якого я осипала дарами.
Потім… не знаходячи нікого, гідного мене, я повертаюся до Олександра — у якого будуть прекрасні зуби, — і, лютуючи, що повертаюся до такої дрібниці, я проженю його й доживу свій вік несамовита від пихи й щастя.
Ви ж знаєте, що для мене щастя означає не те, що для всіх.
Ну як, скажіть, як може мозок, що мріє про такі речі, задовольнятися тим, що мають усі, навіть найкращим!
Капітан фрегата грає в пікет. Пополь надіслав квитки на завтра до Палати.
Жюліан дуже наполягав, щоб я не зупинялась на ескізах — «це не так погано».

Примітки

Римська премія (Prix de Rome) — найпрестижніша французька мистецька нагорода; жінки офіційно не мали права брати участь аж до 1903 р. ↩
Академія Медічі — Вілла Медічі в Римі, резиденція лауреатів Римської премії. ↩